Теми про життя в совку "при совєтах" чомусь мегапопулярні. Тому продовжую документальні спогади і викладаю без жодних оцінок і перекручень. Просто факти. Як було насправді а не як розказують комуністичні міфотворці.

Тема черг винесена в окремий допис, бо це явище глобальне і навіть дивовижне. Все життя в совку було пов'язане з чергами.

Про це на власній сторінці у Facebook пише  казкар-лірник, телеведучий та волонтер Сашко Лірник (Олександр Власюк), інформує UAINFO.org.

Принцип простий – при комуністах (більшовиках, соціалістах, ліваках, і т. д.) "всіх" бажаючих відкусити від "спільного пирога" багато, а того саме "спільного пирога" мало.

Тому правляча верхівка "комуністів-соціалістів" забирає собі вершки через спец-розподільники, спецлікарні, спецжитло і т.д., а те,що залишається реалізується через черги, талони і "квоти".

Тут теж існують кілька кіл "допущених" – слуги начальства, попихачі, лакеї, розважальники, стукачі, і т. д.

Ну і класика - "преторіанська гвардія" – опора режиму. Нічого нового за віки не придумано.

Це чекісти-нквдисти, наглядачі, вища каста військових, москвичі-ленінградці, представники начальства "на місцях".

Всі вони забезпечувались по "комуністичних нормах". Хто більше, хто менше. Кому "положено" було шинку, чорну ікру і сервілат, а кому- тільки сервілат і гречку. Кому квартиру на вибір, а кому – наступний щабель в кар'єрі.

Читайте також: "Смачна совєцька ковбаса по 2.20". Сашко Лірник пригадав, якою була їжа у СРСР 

Всі решта навіки стояли в чергах.

З самого дитинства ми зранку займали чергу за всім.

Були чергі "приємні" – за молоком і квасом наприклад.

А були "противні і сварливі" – за їжею, одягом, взуттям, і, пізніше, за алкоголем.

Окремі черги за житлом. То просто страшні і огидні історії. Найкращі друзі ставали найгіршими ворогами. Підлість і гнидність людських істот розкривалася у всій красі.

Опишу свій досвід. Пройшов слух, що в магазині біля наших багатоповерхівок "викинуть" яйця. Через два тижні. На магазині з'явилося оголошення на склі, написане фломастером. Миттєво утворилася черга із ініціативних громадян із товстим зошитом і авторучками. Ініціативні громадяни були записані в цей зошит під першими номерами.

Всі, хто дізнався про продаж яєць і прибіг до магазину, записувались в зошит в порядку прибігання. В зошит писалося прізвище і ім'я (могли перевірити паспорт) під своїм номером. А номер потім писався авторучкою на руці. Своєрідний Освенцім для совка. При чому добровільний.

Всім оголошувалось, що зранку о 4, чи 5 годині буде перекличка.

Чому так рано? Ну, по перше, перед роботою. Щоб працюючі встигли "перекликатися" і бігти на рідне виробництво працювати в країні найкращого пломбіру і ковбаси по 2,20.

А головне так рано "перекликали", щоб "відсіювати" тих, кому не так уже і треба ті яйця. Проспав  вилетів з черги.

Тобто перекличка о 4, а встати треба було о 3. Щоб позіхнути, вдягнутися і протовпитися до того зошита.

Оголошувались номера, питалося прізвище, номер на руці звірявся з номером у зошиті. Потім викреслювали тих, хто не прийшов, або спізнився. Так, так, цей світ жорстокий. А що ви хотіли?

На секундочку. На вулиці мінус 27.

Я спостерігав трагедії, ридання, сварки і бійки за право підтвердити номер на руці. Після викреслювання з черги, номери "обновлялися" і ініціативні товариші або підміняли номер, або писали новий. Цінувалися хімічні олівці, які не змивалися кілька днів.

Горе було тому, хто помив руку і номер був не чіткий.

Тут,навіть, коли тримач зошита був добрий і вірив на слово, люта черга тупо викидала необережного кандидата і легко могла побити. Не дивлячись на вік і на стать. Проіпав? – Сам винен. Ми ж тут з ночі стоїмо, а воно виспалося і приперлося.

Так гартувалася сталь і так творилося совкове суспільство, де людина людині друг, товариш і брат.

Інколи домовлялися із сусідами і писали одні одним розписки, що номери підтверджені, бо треба бути на роботі, чи дитина захворіла. Але потім розписки мали підтверджуватися самими "підписантами" наступного ранку. Але то вже лотерея. Могли повірити, а могли і ні.

З часом "викинутих" і "дуже хитрих" ставало все більше і в результаті з'являлася паралельна черга із новим зошитом. Або і третя і четверта.

Переклички йшли паралельно. Черги вороже зиркали одні на одних і чекали на "день Ч". В "голову" черги добавляли за згодою кремезних чоловіків, які мали "тримати чергу" і бути "патріотами" своєї черги.

Деякі записувалися одночасно в дві черги, щоб гарантовано протиснутися.

Не буду описувати всіх варіантів, але можна знімати драму і трагедію про стояння в черзі за яйцями.

Після 300 номера смисл в перекличках втрачався, тому люди просто чекали своєї долі, або просто були розумнішими.

В ранок "дня "Ч"" величезний натовп уже стояв з ночі. Перед дверима стояли міцні мужички, яким було насрати на зошити і, яких зрушити з місця не було можливості. Всі приймали це як даність. З ними стояли власники зошитів з кожної черги. Перманентна штовханина переросла в тисняву і місцеві конфлікти з бійками. Власники зошитів домовлялися, щоб пропускати "черги по черзі". Люди все прибували і прибували.

Яйця завозили вночі через задній вхід через коридор із натовпу. Туди ж заходили перелякані продавці.

О 8 ранку відчинялися двері і натовп поліз всередину. Спершу кремезні чоловіки, потім інші кремезні з черг, потім власники зошитів, іт.д. Після отримання свого десятку яєць, власники зошитів втрачали до черги цікавість і зошити передавали іншим, нижчим по черзі, а потім взагалі викидалися. І люди просто лізли всередину по головах.

Читайте також: У чому полягає особливість радянської свідомості 

Процес залізання був складний, але процес вилізання із пакетами яєць був ще й трагічний.

Можете уявити.

Всередині продавці вирізали із листочків покупців талони на яйця, брали гроші і видавали яйця в кульочки.

Не буду розказувати як мені вдалося купити свої чотири десятка (по одному десятку на члена родини).