Рідко коли на порядку денному самітів НАТО було так багато невирішених питань, як під час зустрічі лідерів Альянсу у Вільнюсі. Завершення приєднання Швеції, раніше заблоковане президентом Туреччини Ердоганом. Перетворення багаторічної риторики про можливість членства України в НАТО на важкий, але реальний шлях до вступу, який хоче бачити Київ. Подальша підготовка до тривалого протиборства колективного Заходу з Москвою. Зрештою, роль НАТО у протистоянні зі зростаючим Китаєм. Відповіді на них демонструють, що Організація Північноатлантичного договору реагує на все більш непередбачуваний світ єдністю та силою у випадку менш суперечливих питань (членство Швеції, оновлення оборонних планів на фоні російської загрози) і залишає простір для продовження дебатів та свободи маневру, коли йдеться про більш складні (приєднання України), пише для NV,ua доктор політичних наук, професорка, завідувачка кафедри міжнародних відносин Національного університету "Острозька академія" Тетяна Сидорук, інформує UAINFO.org.

Перетворити риторику про членство України у прямий шлях до її вступу в НАТО на зустрічі у Вільнюсі не вдалося, хоч і скасовано ПДЧ, а поряд із терміном "Україна" є термін "запрошення". У спільному комюніке саміту наголошується: "Майбутнє України в НАТО. … Шлях України до повної євроатлантичної інтеграції вийшов за рамки необхідності Плану дій щодо членства. … необхідні додаткові демократичні реформи та реформи сектора безпеки. … Ми зможемо надіслати Україні запрошення приєднатися до Альянсу, коли члени Альянсу погодяться і умови будуть виконані".

Наскільки ці формулювання зможуть компенсувати 15 років без приєднання попри обіцянку (рішення Бухарестського саміту 2008 року) та згубні наслідки тодішнього вибору, покаже час.

Сьогодні ж можна констатувати, що на Вільнюському саміті, як і на зустрічі в Бухаресті, не вдалося уникнути розпливчастих обіцянок без реального змісту. Альянс підтвердив, що Україна може отримати запрошення приєднатися до нього, обумовивши це її прогресом у сфері оперативної сумісності, необхідністю додаткових демократичних реформ і реформ сектора безпеки та одностайною згодою всіх держав-членів. Однак ні чіткого графіку, ні конкретних умов для можливо членства України в рішенні саміту немає. Показово також, що учасники саміту, говорячи про перспективи євроатлантичної інтеграції України, не цуралися формулювань "після війни" або "після бойових дій". Отже, виглядає на те, що самим продовженням війни Москва зможе тримати ситуацію в заручниках на невизначений термін.

НАТО діє на основі консенсусу. Кожен чинний член має схвалити запрошення нової країни. Сумна реальність полягає в тому, що на сьогодні немає згоди щодо вжиття практичних кроків в напрямку членства України "прямо зараз". Однак це було відомо ще до саміту, тому його рішення не могли бути проривними в принципі. Але вікно можливостей все ж залишається відкритим, принаймні до наступного саміту НАТО у Вашингтоні. Результати вільнюського саміту показали, що "одним махом" вирішити складну проблему євроатлантичної інтеграції України неможливо. Попереду важка робота у режимі step by step. Бо альтернативи немає. І чим довше триватиме війна, тим ще більш важливими ставатимуть союзники і ресурси.

Показово, що на фоні загального розчарування результатами саміту і масової "журбинки" в Україні, ті, хто тримають сьогодні над нами небо, позбавлені таких емоцій. Знайомий захисник так прокоментував Вільнюс: "Зрушення є. Однак незначні й дорогою ціною. Тому у нас лише один шлях — вперед! Лише б сил вистачило".

Зараз Альянс та його держави-члени можуть більше зосередитися на тому, що потрібно українцям для успіху в контрнаступі, і продовжувати надавати Києву те, що сприятиме визволенню його території та відновленню фіксованих кордонів. Україна ж крім відсічі агресору має припинити бути державою, яка паралельно воює проти самої себе, гальмуючи боротьбу з корупцією чи забезпечення верховенства права, та пришвидшити необхідні реформи. І навіть якщо на час ювілейного саміту, приуроченому до 75-річчя НАТО, який навесні 2024 року прийматимуть Сполучені Штати, це не будуть кордони 1991 року, а реформи лише впроваджуватимуться, Альянс мав би поспішити надіслати запрошення Києву і почати процес вступу країни як союзника, надавши гарантії безпеки шведського чи фінського типу контрольованим українським урядом територіям. Це буде добра нагода для США і особисто президента Байдена продемонструвати приклад сильного американського лідерства, яке необхідне, щоб остаточно перемогти Росію, зберегти українську незалежність, позбутися східноєвропейської сірої зони і відновити безпеку на континенті. І це дало б Альянсу "нову причину жити", підтримуючи свою основну функцію надійного "страхового полісу" на погані часи та інструменту колективної оборони євроатлантичного світу.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube