Коли Україна відзначатиме зимові святки після переходу на новий церковний календар, чи ставили наші предки ялинку на Різдво, та звідки взявся Дід Мороз на новорічному святі, розповідає етнологиня Ярослава Музиченко.

З 1 вересня 2023 року ПЦУ та УГКЦ перейшли на новий церковний календар для відзначення нерухомих свят. Тепер більшість свят будуть у календарі на 13 днів раніше, ніж це було до переходу. До прикладу, Різдво святкуватиметься 25 грудня, а не 7 січня, а свято Миколая в Україні уже відзначили 6 грудня, інформує UAINFO.org з посиланням на NV.ua. 

Новий рік традиційно розпочинається 1 січня, а закінчується 31 грудня. Усі зимові святки триватимуть з 24 грудня до 6 січня, пояснює Ярослава Музиченко — етнологиня, наукова співробітниця Національного центру народної культури Музей Івана Гончара. Адже Свято Маланки відтепер відзначається 31 грудня, свято Василя — 1 січня. А Богоявлення, воно ж — Водохреща, або Йордан — 6 січня.

У інтерв'ю NV Ярослава Музиченко розповідає, в чому різниця між григоріанським, юліанським і новоюліанським календарями, як трансформувалися новорічні та різдвяні традиції з плином історії, й чи є для нас рідною святкова ялинка. 

Про перехід з одного календаря на інший

Юліанський календар був введений у 45 році до Христової ери за наказом давньоримського державного і політичного діяча Юлія Цезаря. Це був перший у Римі сонячний календар. Його метою було зафіксувати точку зимового сонцестояння — саме до неї прив’язували велике свято сатурналій та «Нескореного Сонця». Раніше, коли людство жило за місячним календарем, ця дата була плаваючою.

Цей календар був неточним і щороку відставав від сонячного року на 11 хвилин. І врешті за тисячоліття 25 грудня відставало від свого астрономічного первня вже на 10 днів. Дата ця була такою важливою, тому що до неї приурочили свято Різдва Ісуса Христа. У принципі, ніхто не знає, коли саме він народився. Але свято Різдва поєднали зі стародавнім святом на честь зимового сонцестояння, воно починається 21 грудня і триває кілька діб. Тоді ніч найдовша в році, а день — найкоротший. Аж раптом 25 грудня світловий день збільшується на одну хвилину. Тисячоліття тому люди були дуже вражені цим природним явищем, й стали вважати, ніби це народження нового сонця. Вони дуже чекали цього моменту — вважали, що цей день — благословенний: треба дарувати подарунки, загадувати бажання, прикрашати дім.

Позаяк це свято було вже настільки звичним, що заборонити його було неможливо, церква пристосувала до цієї дати свято Різдва Ісуса Христа. У молитвах, у різдвяному тропарі, тобто в короткій церковній пісні, яка співається на Різдво, Ісуса стали називати «Сонцем правди». На цьому календарі, юліанському, жила і Римська імперія, і Візантія, яка вже мала свою державність. У 1582 році Папа Римський Григорій ХIII зініціював реформу календаря. Було введено так званий григоріанський календар.

Візантія його відкинула — вірогідно, щоб зберегти свою ідентичність, окремішні політичні впливи. Православні церкви ж мають свій корінь саме від Візантії. На початок ХХ століття римські католики вже понад 400 років жили за григоріанським календарем, європейські країни використовували його як офіційний, громадський календар. Проте православні церкви світу все ще відмовлялися від такого переходу.

На початок XX ст відставання у часі між юліанським і григоріанським календарями становило вже 13 діб. Ми бачимо це по тому, що церковне 1 січня, тобто початок Нового року, відзначалося 14 січня за громадським календарем. Жити у такому великому відриві було складно. Юліанський календар, відстаючи, віддалявся і віддалявся від астрономічного кореня Різдва.

Та православна церква, не бажаючи переходити на григоріанський календар, робить свій, удосконалений календар, і називає його новоюліанським. Цей суперточний календар, навіть точніший за григоріанський, розробив сербський астроном, професор математики й небесної механіки Белградського університету Мілутін Міланкович у 1923 році. На нього поступово перейшли більшість помісних православних Церков світу.

Рівно через сто років після цього Українська Православна Церква — наразі вже незалежна помісна церква — переходить на новоюліанський календар. На юліанському ж залишаються ті церкви, які так чи інакше пов’язані з росією: власне російська церква разом із білоруською, сербська, грузинська і частина церков Близького Сходу. Але і там не все однаково.

Новоюліанський календар збігається з нашим світським календарем, і ми тепер уже святкуємо всі дати християнських свят так, як і в нашому громадському календарі. Новий рік настає 1 січня, не 14-го, як це було би відповідно до календаря юліанського.

Про Миколая, подарунки і дитячі свята

Традиційно святий Миколай носить подарунки на 6 грудня. І у школах, в садочках, наскільки я знаю, у різних країнах, може приходити і пізніше, й ближче до Різдва. На різдвяні свята у школах також приходить Миколай. На Новий рік Миколай [з подарунками] не ходив, бо Новий рік — це атеїстичне свято, яке впроваджували в Радянському Союзі, аби замістити Різдво. Тобто для того, щоб люди перестали святкувати Різдво, натомість потужно відзначали Новий рік.

1925 року, коли у СРСР заборонили різдвяну ялинку і Святого Миколая, діда Мороза заборонили теж. На той момент у росії вже був поширений Дід Мороз, і прив’язаний він був саме до Різдва. Він приносив російським дітям подарунки у мішку на Різдво, так само як це робили різдвяні діди у Німеччині або в інших країнах. Він був більш світським персонажем, але радянська влада розцінила це так: якщо він приносить подарунки на Різдво, значить, його теж треба заборонити.

Дід Мороз повертається аж 1935 року, коли Сталін цілковито і авторитарно заволодів величезною країною, вже після Голодомору, вчиненого в Україні, після голоду в Казахстані, у Білорусі, коли люд у «країні рад» був підкорений, і виросло покоління дітей, які або не знали Різдва, або їхні батьки відзначали Різдво таємно, під страхом покарання, навіть ховаючись від дітей. Ці діти довіряли радянській владі. Дітям, народженим 1925 року, вже було по 10 років — це вже були піонери.

Отже, 1935-го за велінням партії вводиться свято Нового року, яке відзначали за новим сценарієм. Це було дитяче свято, адже саме 1 січня стало вихідним у «країні рад» аж 1947 року.

Про вплив радянської ідеології

Отже, у 1935-му спеціально для дітей було запроваджено свято Нового року, для якого перейняли різдвяні традиції, але вже переінакшені. Скажімо, різдвяну ялинку стали називати новорічною. При цьому, в інших країнах вона — Christmas tree, а не New Year tree, як нас навчали у школі на уроках англійської мови. Віфлеємську зірку на верхівці ялинки замінили на п’ятикутну червону зірку. У методичках пояснювалося, що це як на Спаській вежі в московському Кремлі. Ця п’ятикутна зірка символізує п’ять континентів, які мали бути з часом охоплені комуністичною ідеєю та світовою революцією.

Ялинка стала засобом підготування дітей до майбутньої світової революції. Спочатку вона «ялинка» як новорічне дитяче святкування відбувалася під портретом Сталіна, а потім, у 1960−1970 роках і далі, під портретом Леніна. Діти читали віршики для Діда Мороза і отримували подарунки. На перших порах, коли тільки запроваджувалася радянська дитяча «ялинка», на подарунки могли розраховувати діти тих батьків, які були лояльні до радянської влади.

На перші великі «ялинки» в палацах школярів кликали дітей передовиків і партійної номенклатури. Потім це поширилося по школах, по садочках, дуже поступово. Ленін навчав своїх партійних колег: ви не думайте, що ми старі звичаї можемо подолати за короткий час тільки гаслами, плакатами, театралізованими виставами. Ні, — каже, — перед нами — довгі роки великої праці.

Новорічна ялинка деякий час була під забороною через радянську ідеологію, але згодом повернулася як елемент дитячого свята / Фото: Unsplash / Elena Mozhvilo

І ось ця праця довга, тривала, потужна, завершилася успіхом у середині 1980-х. Тоді був остаточно складений і запроваджений сценарій новорічного свята — шкільного та садківського і родинного, яке також розроблялося фахівцями, складалися відповідні методички.

Це — ритуал зустрічі Нового року, коли по телебаченню показують, як б’ють куранти на московському Кремлі, всі стають з бокалами шампанського, загадують бажання, слухають привітання головного комуністичного лідера.

На святковому новорічному столі мали бути обов’язкові страви для всієї території Радянського Союзу, плюс свої, хто що приготує. Торт, шампанське, салат «олів'є» — обов’язково на всіх столах. Продукти для «олів'є» були в дефіциті, хіба картопля та морква, яка підгнила в овочевих магазинах, могла бути. Етнологи свідчать, що це салат, розроблений свого часу для радянських столовок, яким наситився і пішов знову працювати. Щоб поширити у маси саме цей салат, видавали пайки працівникам установ, закладів, виробництв. У цих пайках були зелений горошок і майонез Провансаль, а також шпроти, бо бутерброди зі шпротами також мали бути на новорічному столі. Мало скластися враження, що Новий рік — це вау, яке класне свято! Ми так смачно поїли, покуштували дефіцитні продукти.

Що ж до Совєтського шампанського, тоще наприкінці 1920-х-х Сталін дав розпорядження розробити якесь дешеве вино, яке би стало з часом доступним для масового споживача і символізувало розкішне життя у країні рад. Стали засновуватися заводи ігристих вин. У 1950-ті запровадили нову технологію, яка здешевила виробництво найпростішого ігристого напою. Утім для партноменклатури «шампанське» виробляли набагато якісніше. І врешті до 1970-х років виробництво «шампанського» було автоматизоване, воно стали доступним для «звичайних», так би мовити, «простих людей». Раз на рік уже цілком можливо було купити пляшку шампанського. Сама його назва — це також символ, щоби люди не забували, в якій країні живуть.

Про різдвяну ялинку

Ще тисячоліття тому різні стародавні народи Європи, відзначаючи зимове сонцестояння, прикрашали свій дім вічнозеленими рослинами. Десь була ялинка, чи сосна, плющ, омела, чи вічнозелений падуб, гостролист. В Україні у експедиційних фольклорних записах зазначається, що покуть в деяких регіонах на Різдво оздоблювали сосновими гілками. Сосна теж шанувалася як вічнозелене дерево, з неї, наприклад, робили весільне гільце. Також українці, як і інші народи, ставили сніп — житній, вівсяний або пшеничний.

Є звичаї, які ми вважаємо суто українськими, але насправді вони притаманні дуже багатьом європейським народам, і не тільки слов’янським. Те, що поляки та серби ставлять такі снопи, а також білоруси, словаки — це зрозуміло. Але ж їх ставлять і шведи, і французи, можливо, не у хаті, а перед хатою. Цей сніп, у якому нібито живе дух урожаю, люди у багатьох країнах Європи ставили саме на Різдво. Плюс — солом’яний «павук», конструкція з соломи, яка у шведів символізує небо, у литовців — райські сади, а естонці називають її «різдвяною короною». Білоруси, поляки та українці називають цю конструкцію павуком. Вважається, що вона символізує структуру всесвіту, яка щоразу оновлюється на Різдво.

Українці, як і інші народи, ставили на покуті на Різдво сніп — житній, вівсяний або пшеничний. Він також відомий за назвою дідух / Фото: www.vmr.gov.ua

Сама ялинка ж вважається німецьким звичаєм, у літературі можна зустріти згадки про появу такої традиції на межі балтійського та німецького регіонів. Мабуть, це був стародавній звичай, пов’язаний зі сонцестоянням, але німецькі лютерани перенесли його до християнського святкування Різдва Христового, поширивши відповідну легенду, яка це пояснювала. Це деревце вважалося райським деревом у християнській традиції. Воно увінчувалося Віфлеємською зіркою, й на ньому були плоди: яблучка — нібито райські, горішки, якесь печиво. Також були свічечки — як зірки або душі.

А потім цей звичай сподобався різним народам і поширювався поволі. Врешті дійшов і до російської імперії. Ялинка стала з’являтися у будинках заможних людей вже на початку XIX ст. І під неї на європейській частині російської імперії приносив подарунки різдвяний дід, Дід Мороз.

Була і трансформація іграшок на ялинці. Спочатку це були яблучка і золочені горішки. Потім стали з’являтися золоті, червоні кульки. Вони також — відгомін тих яблучок, які у давнину чіпляли на ялинку. А наші електричні гірлянди — це ті свічечки, якими у давнину прикрашали ялинку.

Запалена свічка на підвіконні, як і сяюча зірка, яку багато народів виставляють на підвіконня у різдвяний час — це все символи сонцестояння. По-перше, вони мали втішати, що світловий день буде збільшуватися. По-друге, ніби захищали людей від зла у час, коли все-таки ніч ще довша. І, по-третє, мали підсилити те сонце, нібито допомогти йому зростати.

В СРСР після 1935 року швидко постали фабрики з виготовлення ялинкових іграшок. Це вже були не яблучка і кульки, а прикраси у вигляді дирижаблів, літачків з червоними зірками, різних військових атрибутів, парашутистів тощо. Це був час потужної мілітаризації дітей, яких всіляко намагалися зробити вірними вояками комунізму. Вони мали підростати у радянській традиції, та йти завойовувати світ.

Були також прикраси з портретами Сталіна, Леніна. Коли ця військова гонитва після Другої світової війни на деякий час затихла, з’явилися інші іграшки: за мотивами казок Пушкіна, фігурки у костюмах народів СРСР, звірята, фрукти, овочі. В епоху Хрущова поширилися іграшки у вигляді качанів кукурудзи.

Про заборону Різдва

Основною метою всього цього було змусити людей забути про таке свято як Різдво. Тому що це — релігійне свято, а релігійні та національні почуття дуже шкодили вихованню «гвинтиків системи». Коли люди мають свою релігійну, національну ідентичність, вони не погоджуються ставати «солдатами революції», іти завойовувати для Москви нові території.

До речі, ще у середині 1920-х, на початку 1930-х в українських газетах — районних, обласних — прямо говорилося, що Різдво дуже сильно пов’язане з буржуазними націоналістами та «куркулями». Мовляв, саме вони, а також українська автокефальна церква, яка тоді ще не була знищена, підтримують цей «опіум для народу» — свято Різдва.

Вертеп - один з елементів української народної творчості, театралізоване дійство з піснями, колядками та сценками / Фото: www.khm.gov.ua

Різдва не мало бути зовсім. Дітям і дорослим забороняли колядувати. Навіть з учителів робили бригади, які вночі перед Різдвом, а також наступного дня перевіряли, хто з дітей ходить колядувати. І потім «проробляли» їхніх батьків на зборах.

Хоча спершу їм було дозволено співати перелицьовані щедрівки — не стародавні, а новостворені. Та після Нового 1972 року навіть за таке щедрування заарештували десятки людей, учасників коляди у Львові й у Києві, яка, до речі, збирала гроші, аби віддати їх родинам українських політв'язнів. У цій коляді брали участь, зокрема, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл, за кілька днів після цього ув’язнені. Загалом же, з 1960 по 1972 роки щедрівники в Києві вітали не з Різдвом, а з Новим роком.

Пам’ять про Різдво стала відроджуватися тільки після 1989 року, коли з’явилося більше інформації, стали виходити культурологічні журнали, книжки, стала відроджуватися українська Церква — УГКЦ та УАПЦ. Вже було менше страху, а перші колядницькі ватаги знову стали ходити Києвом.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube