Багаторазовий переможець і призер чемпіонатів України, віце-чемпіон Європи з бодібілдингу, професійний атлет і фітнес-тренер Амірбахман Олфатманеш розповів, як зробити спорт частиною повсякденного життя і які якості потрібні для переходу з аматорів у професіонали.

Незважаючи на те, що спорт стає дедалі популярнішим, статистика Всесвітньої організації охорони здоров’я залишається тривожною: 31% дорослих і 80% підлітків не досягають рекомендованого рівня фізичної активності. При цьому регулярні тренування — це не тільки спосіб зміцнити здоров’я, а й інструмент, який допомагає розвивати характер, підвищувати стійкість до стресів і вчитися долати труднощі. Як вбудувати спорт у повсякденну рутину і зробити його звичкою, знає Амірбахман Олфатманеш — триразовий чемпіон України з бодібілдингу, віцечемпіон Європи, сертифікований тренер, суддя міжнародної категорій і team manager збірної України за версією UBPF, EBPF і NAC. Для нього фітнес — це не просто тренування, а ключовий елемент розвитку та самодисципліни. Він тренує як професійних атлетів, так і тих, хто тільки починає свій шлях у спорті. Як почати тренування, як перейти з аматорського рівня в професійний спорт і що означає бути менеджером національної збірної? Про це — в інтерв’ю з експертом.

— Амірбахмане, ви у спорті вже понад 30 років, починали в юнацькій збірній з баскетболу, для вас це не просто робота, а спосіб життя. З чого почати тим, хто востаннє займався фізкультурою ще в школі?

— Найважливіше — просто зробити перший крок. Багато хто боїться починати, бо вважає, що вже згаяли час або не впораються з навантаженнями. Але спорт — це не про вік чи фізичну форму, а про системний підхід і поступовий розвиток. Якщо людина давно не займалася, то важливо не перевантажувати себе з перших тренувань. Почніть із простих звичок: більше рухатися протягом дня, приділяти увагу поставі, додавати легку розминку вранці. Занесіть це в застосунок-трекер звичок — так це буде у фокусі та стане частиною вашої рутини, а не просто думками в дусі «добре б зробити». Регулярне відстеження допомагає сформувати усвідомлений підхід і не пропускати важливі кроки на шляху до фізичної активності. Потім поступово включайте регулярні тренування, орієнтуючись на своє самопочуття. Головне — не намагатися одразу стрибнути вище голови. Достатньо кількох тренувань на тиждень, але з правильним підходом. Я завжди кажу своїм учням: важлива — не інтенсивність, а регулярність. Спорт — це звичка, а не одноразове зусилля. А вже коли людина починає бачити перші зміни, вона сама втягується і хоче більшого. Моє завдання як тренера — допомогти їй у цьому процесі, підтримувати і спрямовувати.

— У своїй кар’єрі ви стали переможцем і багаторазовим призером чемпіонатів України, а також віце-чемпіоном Європи, взяли участь у понад 80 змаганнях із бодібілдингу. Які риси потрібно розвивати, щоб перейти від аматорського спорту до професійних перемог?

— Головне — розуміти, що професійний спорт вимагає системності. Це не про одноразові зусилля, а про звичку щодня робити те, що наближає до мети. Дисципліна тут важливіша, тому що чекати натхнення — не має сенсу. Багато хто каже: «У мене немає настрою йти на тренування», але його і не буде, якщо сидіти і чекати. Настрій приходить у процесі — під час тренування викидаються гормони щастя, і в підсумку ти виходиш із залу задоволеним собою. Також важлива завзятість — вміти рухатися далі, навіть коли щось не виходить. Якщо хочеш результатів, не можна здаватися після перших же труднощів. Самоаналіз теж відіграє важливу роль: потрібно об’єктивно оцінювати свої слабкі сторони і працювати над ними, а не уникати. Ще один важливий аспект — грамотне планування. Без структури в тренуваннях складно прогресувати, тому важливо правильно розподіляти навантаження і поступово підвищувати рівень.

— Ви суддя міжнародного класу за версією Національного Атлетичного Комітету та Європейської Федерації Бодібілдингу та Атлетизму. Як стався цей перехід — що привело вас від власних перемог до роботи з іншими спортсменами та оцінки їхніх виступів?

— Для мене спорт завжди був не тільки про особисті перемоги, а й про розвиток інших людей. Саме тут, в Україні, я почав тренувати, допомагати спортсменам виходити на новий рівень, і в підсумку навколо мене зібралася сильна команда. Ми досягали серйозних успіхів, і багато моїх учнів стали не тільки титулованими спортсменами, а й справжніми друзями, з якими я підтримую зв’язок досі. Мої особисті досягнення в бодібілдингу, а також успіхи моїх вихованців не залишилися непоміченими. Президент української федерації бодібілдингу, фітнесу та атлетизму Валерій Луцак і секретарка федерації Тетяна Луцак запропонували мені стати менеджером національної збірної і представляти Україну як суддю на міжнародних змаганнях. Це був не просто новий етап, а величезна відповідальність і можливість зробити щось більше для бодібілдингу на міжнародному рівні.

— Ви — менеджер збірної України з бодібілдингу і не раз виводили команду на міжнародні змагання, де спортсмени посідали призові місця. У чому полягає специфіка цієї роботи?

— Бути менеджером національної збірної — це не просто організувати участь спортсменів у змаганнях, а повністю взяти на себе відповідальність за їхню підготовку, фізичний стан і психологічний настрій. Потрібно стежити буквально за всім: від діалогу з організаторами турніру до того, щоб кожен атлет опинився на сцені у своїй найкращій формі. Особливо складними є передзмагальні дні, коли спортсмени можуть не їсти і не пити цілу добу, щоб досягти ідеальної рельєфності перед виступом. Зазвичай цей час припадає на перельоти й очікування в аеропортах, і тут моє завдання — контролювати їхній стан, щоб ніхто не почувався зле і зміг гідно вийти на сцену. Бували випадки, коли доводилося втручатися, коригувати їхню підготовку буквально в останній момент, тому що в такому стані будь-яка дрібниця може вплинути на кінцевий результат. Але, крім фізичної форми, дуже важливий настрій. Я завжди створював таку атмосферу, щоб спортсмен знав — він не один, за ним стоїть команда, яка вірить у нього. Перемоги наших спортсменів на міжнародних турнірах — це не просто результат тренувань, а величезна праця, дисципліна і довіра, яка формується в процесі спільної роботи. Бачити, як людина долає себе, стає сильнішою і досягає висот — це і є те, заради чого я роблю свою роботу.

Олександр МИРОНЕНКО

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube