Неможливо повністю позбутися шкоди від пластику, проте достатньо мінімізувати його використання в побуті.

Як повідомляє The Guardian, мікропластик знаходять майже скрізь — у крові, легенях, плаценті та навіть у людському мозку. За оцінками одного з досліджень, мозок може містити до 5 грамів цих частинок, тобто близько чайної ложки пластику. Це свідчить, що пластик не просто оточує нас — він проникає всередину тіла, інформує UAINFO.org з посиланням на ZN.ua.

Дослідження австрійського науковця Крістіана Пахера-Дойча з Університету Граца показало, що мікропластик може впливати на мікрофлору кишківника. Дослідник піддав кишкові бактерії п’яти здорових добровольців впливу п’яти видів мікропластику. В езультаті склад бактеріальних популяцій змінився, як і хімічні речовини, які вони продукують. Деякі зміни відповідали патернам, пов’язаним із депресією та колоректальним раком.

“Ще зарано робити остаточні заяви про вплив на здоров’я, мікробіом відіграє центральну роль у багатьох аспектах, від травлення до психічного здоров’я. Тому зменшення впливу мікропластику, де це можливо, є мудрим і важливим заходом безпеки”, — заявив Пахер-Дойч, представляючи результати на конференції United European Gastroenterology у Берліні.

Мікропластик потрапляє в організм з упаковки, одягу, фарб, косметики, шин та сотень інших джерел. Деякі частинки настільки дрібні, що проникають крізь стінки легенів і кишківника у кров, органи й навіть клітини. Що відбувається далі — поки що невідомо.

Читайте також: ДНК 117-річної жінки привідкрило секрети довголіття

Нейробіологиня Джеймі Росс з Університету Род-Айленда дослідила, що миші, які пили воду з мікропластиком, змінили поведінку — ставали тривожнішими та дезорієнтованими. Після розтину частинки пластику виявили в усіх органах, включно з мозком. Там вони знижували рівень білка GFAP — маркера здоров’я мозкових клітин, дефіцит якого спостерігається при депресії та деменції.

Подальші дослідження на людях лише посилили занепокоєння. Пластикові частинки знаходили в мозку пацієнтів із деменцією та в судинах хворих на захворювання серця. Особи з найбільшою кількістю пластику в бляшках мали у п’ять разів вищий ризик інфаркту, інсульту або смерті протягом трьох років.

Комерційний тест, який вимірює кількість мікропластику в крові, в одного користувача виявив чотири мікрочастинки, або приблизно 40 частинок на мілілітр крові. У лабораторії зазначили, що це близько 200 000 частинок у кровотоці, хоча це нижчий рівень, ніж у більшості інших протестованих.

Попри зростання інтересу, науковці наголошують, що “безпечного рівня” мікропластику не існує. За словами професорки Стефані Райт з Імперського коледжу Лондона, наразі невідомо, які саме види пластику шкідливі, як вони діють на клітини та чи всі однаково небезпечні.

Часто біологічні тканини можуть спотворювати результати, тому нинішні дані потрібно сприймати з обережністю. Також вчені зазначають, що мікропластик має різні форми й властивості. Найдрібніші частинки легше проникають у клітини та можуть спричиняти серйозніші наслідки. 

Читайте також: Учені з’ясували, які продукти допомагають підтримувати пам’ять і увагу в літньому віці

Дослідження на тваринах не завжди можна екстраполювати на людей через різницю у масштабах і метаболізмі. Але одне точно відомо — ми щодня вдихаємо та поглинаємо ці частинки.

Повністю уникнути пластику неможливо. Проте фахівці радять мінімізувати контакт із ним у побуті:

• не нагрівайте їжу в пластикових контейнерах — тепло прискорює утворення мікропластику;
• використовуйте скляний або металевий посуд, дерев’яні дошки замість пластикових;
• віддавайте перевагу листовому чаю — чайні пакетики часто містять нано- і мікропластик;
• обирайте натуральні тканини для ліжка та одягу, аби зменшити вдихання синтетичних волокон;
• перевіряйте склад косметики — деякі продукти можуть містити поліетилен, поліпропілен чи акрилати;
• уникайте пилу від шин і текстилю — це ще одне джерело мікропластику в повітрі.

Дослідники припускають, що організм може поступово виводити мікропластик, адже у людей похилого віку його вміст не більший, ніж у молодих. Однак, щоб точно зрозуміти наслідки цього забруднювача, наука ще має пройти довгий шлях.