Здається, що подальше прискорення плину соціального часу вже неможливе. Швидкість з якою в Україні трансформується суспільно-політична ситуація є максимальною – обставини змінюються щодня. Мало не щодня виникають і нові суб'єкти соціально-політичних процесів.

Ще у п'ятницю кількадесят громадських організацій оголосили про утворення Громадської ради Майдану та оприлюднили Маніфест, у якому заявили намір виступити третім суб'єктом перемовин влади та політичної опозиції. У суботу мали бути оприлюдненими вимоги громадськості до лідерів трьох парламентських опозиційних партій, першорядна з яких – визначення єдиного кандидата на посаду президента від опозиції.

Лідери парламентської опозиції вже місяць уникають відповіді на це та на інші питання, які ставить перед ними Майдан. Загроза конкретизації таких вимог до політиків викликала миттєву реакцію останніх. У неділю вони ініціювали утворення Народного об'єднання «Майдан» (НОМ). Співголовами його ради стали три лідери опозиційних парламентських партій, а також ряд громадських діячів, не усі з яких були заздалегідь повідомлені про їхнє «ректрутування» до керівного органу новоутвореного об'єднання.

Протягом останнього місяця це вже друга спроба опозиційних політиків перехопити суспільну ініціативу аби позірно залишатися на чолі найпотужнішого громадянського протестного руху у Європі за кілька останніх десятиріч. Першою такою спробою стало об'єднання «політичного та громадського» майданів та перебрання політиками контролю над сценою єдиного Майдану.

Результатом цієї «політичної» діяльності стала безрезультатність зусиль Майдану – уряд М. Азарова у відставку не відправлений, кабальні угоди з Росією В. Януковичем підписані, жодного поступу у поверненні до євроінтеграційного курсу не спостерігається, а тим часом влада виграла вибори у 5 проблемних округах з рахунком: 1-4.

Видавати за перемогу Майдану ухвалення закону про звільнення від відповідальності учасників протестних акцій, чи сам факт того, що «Майдан – є», або наймасовіше виконання Державного гімну – сміховинно.

Ця безрезультатність власне і спонукала відповідальну громадськість розпочати формування власного суб'єкту суспільної дії. Політики замість співпрацювати із ним поквапилися його поглинути.

Результатом знову буде безрезультатність.

Цьому не можна попускати!

Політики мусили піти на створення НОМу, бо суспільна потреба у ньому просто ширяла у повітрі Майдану. Політики знову виступили тими, хто наздоганяє громадську ініціативу, вливається у неї та намагається очолити. Проте НОМ, щоб стати новим суб'єктом, з яким матиме справу притомна частина української влади, громадські організації, позапарламентські партії, представники інших країн та міжнародних організацій, ще має відбутися – у організаційній, змістовній та інформаційних площинах.

Задля цього процес напрацювання шляхів та засобів досягнення його стратегічної мети – зміни системи влади в Україні – має бути публічним, із залученням лідерів думки щодо широкого переліку проблем сучасного українського буття.

Перезавантаження держави неможливо здійснити кулуарно, «під килимом» – так, як учора був утворений НОМ. У світі, до речі, є прецеденти публічного здійснення надскладного процесу перезапуску держави. 

В Україні, втім, також є прецедент створення механізму публічної взаємодії у вирішення складних проблем життя суспільства. При підготовці до підписання, підло зірваної владою, Угоди про асоціацію з ЄС був скликаний регулярний Національний круглий стіл «Порозуміння заради європейського майбутнього» (НКС) , який став майданчиком узгодження найрізноманітніших бачень умов євроінтеграції. В рамках круглого столу співпрацювали представники опозиції, влади, кваліфікованої громадськості. Результатом стало напрацювання Європлану - переліку законодавчих і нормотворчих актів, що їх, у передбачені планом терміни, мав ухвалити парламент та інші установи задля виконання умов підписання Угоди.

Досвід та сам майданчик НКС має стати у нагоді, як для утворення надпартійного суспільного суб'єкту, прообразом якого виступає НОМ, так і для його взаємодії з іншими організованими спільнотами та тією частиною влади, яка ще при залишках здорового глузду.

У соціальному вирі, куди сьогодні втрапила Україна, таку роботу слід розпочинати невідкладно.