Наш народ стоїть на майданах і кричить «банду геть!», але його толерантність до банди в усіх її проявах безмежна. Тож у відповідь на ініціативу бойкоту товарів, послуг, торгівельних марок і компаній, що належать членам і депутатам Партії регіонів, здійнявся шквал розмаїтих заперечень. 

Частина аргументів являє собою доведення до абсурду («то, може, й електрикою не користуватися», «не паліть вугіллям – його видобув Ахметов», «відмовтесь від газу і води» тощо) і свідчить про роздратування, яким наші співгромадяни звикли зустрічати будь-яку не до кінця зрозумілу ініціативу. Проте є й предметніші запитання. Спробуємо відповісти на них спокійно.

Ідея бойкоту брендів ПР – сучасний варіант класичного «свій до свого по своє», конструктивної ідеї, що матеріально й морально посилювала українську спільноту за часів австро-угорського та польського панування. Свій до свого по своє – це не «проти них», а «за нас». 

Чому ж тоді не «купуйте в наших», а «не купуйте в регіоналів»? Належність до ПР – зрозумілий та простий ідентифікатор, що дозволяє скласти перелік не рекомендованих до споживання брендів та залишає альтернативу в більшості випадків (окрім води, газу, електрики та залізниці). 

Купувати в регіоналів означає фінансово підтримувати систему, яка пригноблює й послаблює спільноту, об’єднану Євромайданом, гальмує європейські перетворення, штовхає Україну в бік Митного союзу. Влада сильна й добре тримає удар, бо ми її фінансуємо. Перестати давати хабарі й відкати, не купувати те, що виробляють і/або продають підприємства регіоналів означало б вибити з-під режиму ґрунт. 

Обурення жорстокістю влади – те, що об’єднало Україну. Й замість «влада» можна спокійно казати «Партія регіонів». Погляньмо на сайт партії: Почесним лідером ПР є Віктор Янукович, головою партії – Микола Азаров, заступником голови – Володимир Рибак, до президії політради входить Андрій Клюєв. Президент, прем’єр-міністр, спікер і секретар РНБО. Зрозуміло, що перші особи держави несуть повну відповідальність за дії своїх підлеглих, правоохоронних органів, зовнішню політику, міждержавні угоди тощо. Так само логічно, що ця відповідальність поширюється на їхню політичну силу. 

Списати все на нечемних беркутівців не вийде: наприклад, нічним штурмом 11 листопада командували нардепи-регіонали Шуфрич, Лук’янов і Царьов. Останній відкрито закликав до застосування сили проти мирного протесту. Призначені владою цапи-відбувайли Коряк, Попов і Сівкович – підлеглі Азарова, Януковича і Клюєва. 

Згадаймо події цих 36 днів, починаючи з рішення уряду Азарова припинити підготовку до підписання угоди про асоціацію з ЄС і закінчуючи чорним піаром проти опозиції в заявах міліції щодо побиття Тетяни Чорновол. Згадаймо, скільки членів ПР вийшли з фракції, партії або бодай висловили публічний протест проти розгону 30 листопада, побиття людей 1 грудня, нічного штурму 11 листопада, численних кримінальних справ і незаконних затримань, безкарності виконавців і розпорядників цих дій. Одиниці. 

Якщо говорити про львівських регіоналів, то спершу Петро Писарчук і Олег Баран – керівники та головні спонсори, відповідно, обласного та міського осередку, – зробили заяви з критикою влади. «Зрозуміло, що ми не можемо нести навіть політичної відповідальності за ці явно провокативні дії влади, що привели до ескалації політичної напруженості в державі» – це Писарчук 12 грудня. «Однозначно можу запевнити, разом з Вами засуджую дії влади, які не відповідають інтересам українського народу та вилились у потужний протест громадськості» – це Баран 13 грудня. Тоді здавалося, що за кілька днів тутешні регіонали прийдуть на Майдан каятись, як Тарас Чорновіл з Інною Богословською. 

Та за кілька днів вони змінили риторику: в заяві фракції ПР в обласній раді винними призначено безіменних владоможців: «Розуміючи свою частину політичної відповідальності за ситуацію, що склалася в державі, депутати Львівської обласної ради від Партії регіонів просять Президента України Віктора Федоровича Януковича дати принципову оцінку тим владоможцям, які своїми недолугими явно провокативними діями допустили зневагу до людей, дискредитували владу, спровокували хвилю протесних настроїв проти Партії регіонів». Таким чином, почесний лідер ПР Віктор Янукович відповідальності за недолугі провокативні дії не несе, а навпаки – є справедливим арбітром. 

Тим часом гроші регіоналів-підприємців далі течуть в «общак» Партії регіонів, йдуть на оплату гривнемайданів у Києві та регіонах, на поширення дезінформації, формують тіньовий виборчий фонд Януковича-2015. 

Уявіть, що перед вами стоять скриньки для пожертв із написами: «на оплату тітушок», «на підкуп виборців», «на підкуп членів виборчих комісій», «на брехню у ЗМІ», «на приховану рекламу Януковича», «на передвиборну агітацію за Януковича», «на будівництво Межигір’я-2». До якої з них ви добровільно вкинете свою гривню? 

Згідно з розділом 4.2 статуту Партії регіонів, член ПР зобов’язаний «регулярно сплачувати членські внески, періодичність, розмір та порядок сплати яких регламентуються інструкцією про порядок сплати, обліку та використання членських внесків у партійних організаціях Партії регіонів, яка затверджується Президією Політради партії». А у розділі 10.4 читаємо, що джерелами коштів і майна ПР є «членські та добровільні внески членів Партії регіонів; добровільні внески і пожертви громадян, підприємств, установ і організацій {…} у тому числі у вигляді безповоротної фінансової допомоги». І останнє з цього документа – розділ 10.2: «Майно та кошти Партії регіонів використовуються для забезпечення статутної діяльності партії, утримання штатного персоналу та на інші цілі, що не суперечать чинному законодавству України, статуту та іншим документам Партії регіонів». До «інших цілей» належить, зокрема, робота передвиборних штабів, організація агітаційних заходів тощо. 

Отже, ваші гроші, витрачені на товари й послуги регіоналів, частково йдуть на збільшення шансів Януковича залишитись президентом у 2015 році. Якщо ви не хочете жити ще п’ять років із цим президентом, можливо, краще допомогти Майдану, а не ПР? 

Тепер про методи: вони мирні. Бойкот не передбачає жодного блокування, фізичного нищення магазинів і закладів тощо, його найстрашніша зброя – це пікет, плакат і наліпка. Ми всього лише доносимо до споживачів інформацію про те, хто є виробником товарів і послуг, які вони споживають, і пропонуємо їм зробити свідомий вибір. 

Найсерйозніший контраргумент, який лунає в суперечках про бойкот, стосується шкоди для франчайзингових мереж, найманих працівників, орендарів тощо. Його, зокрема, використала у відповідь на бойкот компанія Олега Барана. На цей аргумент не зважати не можна. Власне, з цієї причини ринок головного регіонала області Петра Писарчука не потрапив до переліку підприємств, які закликають бойкотувати євромайданівці. Адже підприємці сплачують Писарчукові одну й ту саму орендну платню, тому бойкот не завдав би йому збитків. Хоча й підприємці могли би бути перебірливішими :) 

Підприємці та співробітники ринків, торгівельних центрів, франчайзингових мереж, які належать регіоналам, мали би бути в цій ситуації активними – звертатись до своїх партнерів-регіоналів із закликом вийти з партії, припинити підтримувати й фінансувати владу. Для більшості підприємців-регіоналів членство в партії – це не вираження політичних поглядів, а лише гарантія ненападу рейдерів. Треба зробити так, щоб утрата прибутків стала більш реальною перспективою, ніж ті загрози, від яких дотепер доводилось рятуватись партквитком і регулярними пожертвами в партійну касу. 

Усе це робиться й повинно робитися без агресії чи погроз на адресу бізнесменів, які зробили неправильний вибір і опинились під одним прапором із Януковичем, Азаровим, Захарченком і Пшонкою. Люди можуть помилятись і мають право виправити свою помилку. 

А бідних людей, які можуть недоотримати грошей через бойкот ПР, таки шкода. Але ці люди такі бідні саме через те, що при владі ПР. І подальше перебування цієї партії при владі позбавляє їх надії на гідне життя. Тож, можливо, варто трохи потерпіти? 

До речі, засобам масової інформації не завадило б зараз виявити громадянську позицію, відмовившись від реклами компаній регіоналів. Менеджери ЗМІ краще за інших знають, що без зміни влади не буде оздоровлення медіаринку, а отже, й можливості нормально розвивати якісні медіаактиви, не боячись тиску, рекету й рейдерства. 

І найпоширеніший аргумент: ти що, справді думаєш, що зміниш щось, відмовившись купувати ковбасу чи цукерки певної торгівельної марки? Коли і який це може принести результат, якщо всі інші все одно купують? Тут такі великі речі – революція, Майдан, президент, Кремль, Путін, Європа, – а ви мислите такими дріб’язковими категоріями! 

Про «стратегію теплого океану», певно, прочитали вже всі. Щоденні маленькі свідомі дії можуть бути заразними, якщо ти починаєш із себе. Можна нічого не робити, бо не можеш змінити світ глобально, а можна починати міняти його локально, запрошуючи інших долучатись – саме так зазвичай світ і змінюють. 

Ваша персональна готовність робити щось – не смітити, не годувати режим, споживати свідомо, стояти на Майдані, допомагати Майдану, хоча б не заважати йому, – вже є результатом. Масова відмова годувати режим не може бути одномоментною, адже зміна соціальної норми відбувається поступово. Бойкот – не самоціль, а лише один із проявів тієї трансформації, яка відбувається в нашому суспільстві з 21 листопада: відмови від байдужості й пасивності, готовності діяти й жертвувати чимось заради змін.