«Ця галузь, безперечно, може стати основою енергетичної незалежності нашої держави, оскільки Україна посідає шосте місце у світі за розвіданими запасами урану. Як енергоносій уран здатний забезпечити енергетичні потреби нашої держави на багато сотень років навіть за сучасного стану ядерних водяних реакторів. Перехід на новий тип реакторів, у яких використовується не тільки уран-235, а й уран-238, на тисячоліття забезпечить Україні енергонезалежність». Борис Патон.

Кілька днів тому, на одному з ток-шоу, моїм опонентом був Вадим Колесніченко – затятий проросійський агітатор та за сумісництвом депутат ВР України. Йому традиційно поставили питання про націоналізм, потім про фашизм: дискусію намагалися звести до антиросійської чи антиєвропейської істерії. І лише після того як я відкрив дискусію про конкретну практику відносин України і Росії, він підтвердив, що росіяни, цитую - «непорядно і зухвало поводяться з Україною».

Мова йшла про «мирний атом» і фактично здану росіянам українську атомну енергетику. За кілька років ми втратили все: починаючи від атомного машинобудування у Харкові, Новокраматорську та інших містах, закінчуючи атомним інженірінгом та диверсифікацією постачальників ядерного палива. Атомна енергетика забезпечує 50% української електроенергії, 15 енергоблоків складає основу економічної конкурентоспроможності держави.

Ця галузь енергетики забезпечує відносно низький рівень тарифів на електроенергію для населення. І головне, вона повністю контролюється російським урядом. Росіяни контролюють профільний регіональний ринок реакторного, турбінного, тепло гідравлічного та електротехнічного обладнання, виробництво систем контролю та управління ядерними енергоблоками, систем поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами. Додатково, Росія є фактично монопольним постачальником ядерного палива в Україну.  Більше того, росіяни очевидно контролюють корупційну складову в українській атомній енергетиці. Як ще можна пояснити той факт, що послуги російської сторони по будівництву двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС в п’ять разів дорожчі за ті самі послуги для китайців. Є різниця: 1,7 мільярдів і 10 мільярдів доларів.

Майбутнє української атомної енергетики - спірне. Більшість економістів, соціологів, науковців звертають увагу уряду на необхідності замислитися над енергетичним майбутнім держави, причому років на 20-30. Очевидно, що майбутнє за тепловою енергетикою, за розробками вітчизняних родовищ нафти та газу, використання біосировини, сланцевих родовищ, активне культивування національних системних практик енергозбереження та ресурсозаощадження. Для освоєння цих чітких проектів потрібна політична воля, не корумпована влада, а також мільярдні інвестиції в перелічені галузі. В цій ситуації подушкою безпеки для вітчизняної енергетики може служити її атомна галузь. Саме вона може дати час для фундаментальних перетворень. Проте, рівень безпеки на українських АЄС вкрай тривожний. Існують прецеденти, коли порушуючи усі можливі технічні регламенти, ремонт обладнання здійснюється без його необхідного транспортування на підприємства-виробники, зокрема до Санкт-Петербургу у Росію, ігноруються інші важливі техніко-безпекові вимоги для експлуатації, ремонту, модернізації, не достатній рівень технологічного моніторингу і таке інше.

Саме з цією метою тривалий час урядовці намагаються знайти порозуміння з ЄБРР щодо кредитування України в питання модернізації атомної енергетики. В парламенті знаходиться проект гарантійної угоди між Україною та ЄБРР на суму 300 мільйонів євро. Депутати мають прийняти рішення і я особисто буду вимагати розгляд цієї справи по повній процедурі. Питання контекстне і має низку зауважень.

Перше, нас цікавить бачення уряду щодо майбутнього атомної енергетики. Наприклад, до 2020 року Росія планує збільшити виробництво ядерної енергії вдвічі, Китай – у шість разів, Індія – у 10, а до 2050 року – у 100 разів. Україна?

Друге, уряд має відверто заявити про критичний стан в питаннях залежності галузі від сусідньої держави та запропонувати амбітний план відновлення позицій у атомному машинобудуванні, диверсифікації постачальників сировини, і таке інше.

Третє, у разі відмови або часткової відмови від «ядерної галузі» уряд має показати чіткий маршрут переходу на теплову енергетику, програми та проекти нафтогазової галузі та інших напрямків, зокрема нетрадиційних.

Четверте, що стосується безпосередньо гарантійної угоди: багато питань пов’язаних з порядком майбутніх закупівель послуг та обладнання але головне інше. Угодою передбачено, що НКРЕ підтримувала тарифи Позичальника на рівні, достатньому, щоб Позичальник міг своєчасно виконувати всі свої зобов'язання за Угодою про надання позики та дотримуватися фінансових зобов'язань за Угодою про надання позики, у будь-якому випадку, без звернення за допомогою з державного бюджету. Це означає, що ми відпускаємо тарифи на електроенергію для населення. Тож як буде компенсуватися їх зміна і чи буде взагалі. Які існують ідеї щодо вирішення цього важливого соціально-економічного питання?

Трагічний досвід України, трагедія на Фукусімі чітко констатує: дешева електроенергія може надзвичайно дорого коштувати цілій державі і окремо кожній людині. Це якраз ті питання які об’єднують Україну і українців. Енергетика залишатиметься завжди ключовою складовою безпекового і економічного блоку державних питань.

Стан української енергетики – серйозний виклик не тільки для влади а й кожному з нас, час для серйозних дискусій, історія вимагає від нас конкретних відповідей, зволікання призведе до нового Чорнобилю, криз, злиднів і бідності та врешті решт втрати економічного суверенітету.