Чим пояснюється така затятість режиму Януковича, «колективного Януковича», бо творцем її є не один Янукович Віктор Федорович?

Він перейшов всі можливі для нього (на даний момент) межі. І на 22 році української Незалежності нарешті дійшло до крові.

Дійшло до орд бандюганів-«тітушок», – якихось шакалів, які тероризують місто – і це вже нікого навіть не дивує. Колись вся ця нечисть ховалась «во тьмі нощній» в териконах та підвалах. Тепер вона вивалила на вулиці наших міст. А скоро буде у нас вдома. Вже лізе у вікна та двері. Тому не заколисуймо самі себе.

Якщо ситуація розвиватиметься так, як вона розвивається, то ми ще узнаємо, що таке «ескадрони смерті» у кращих латиноамериканських традиціях. «Тонтон-макути», яких ми ніжно називаємо «тітушками» ще покажуть себе.

«Колективний Янукович» не зважає ні на що – не має жодного значення ні патріотизм (смішно, правда?), ні якась совістливість (ще смішніше), ні хоча б співчуття (до чого це – правда?), до якого традиційно апелюють його опоненти. Все це «глас вопіющих во пустині» і нічого більше – «марнота та ловлення вітру» – не можу втриматися з своїми інтелігентськими штучками. Та хай вже буде, як є.

Ще якось можна було присоромлювати стареньких Леоніда Кравчука чи Леоніда Кучму. Тай Віктор Ющенко заридав би – хоч користі з того ніякої. Але Нинішній, що таке сором – не розуміє взагалі. Ми маємо справу з чимось зовсім іншим, ніж у 2004 році. Це не «добрий троль леонід данилович». Тому вважаю, що всі заклики наших наївних патріархів, всі ці вмовляння, апелі та плачі сьогодні просто недоречні.

Ну що може сказати наша високоморальна група «1 грудня» людині, за якою «бойовий шлях» на вершину сьогоднішнього владного Терикону, який тягнеться з кривавих 90-х? Про «змилування до тих, хто вже лежить» говоритимуть – «и милость к падким призывал»? Ми бачили, як виродки з «Беркуту» добивають тих, хто впав. Але ці виродки ще є «агнцями Божими» у порівнянні з тими бойовиками, що разом з Нинішніми пройшли бойовий шлях від Донецька до Печерська за останнє чверть століття. Залишається тільки підставити ліву щоку, коли розмазали праву. Гірко. Жорстко. Але треба тверезіти.

Так само немає жодного поняття якоїсь «офіцерської честі» у всієї цієї «мусорні», яка працює тупими колекторами – збирає з «бикоти» «бабло» і передає паханам. Начепили на себе пагони, обліпились зірочками та лампасами, як у якомусь Заїрі і гадають, що стали офіцерами з якою «офіцерською честю. Але не лише про »ментів« веду мову, а й про податківців, митників, лісників, і навіть викладачів вузів – »ім'я їм мільйон«... Всі збирають і передають на вершину Терикону це криваве і смердюче »бабло". Всі. Тому Терикон і стоїть. На нас стоїть. Це ще одна гірка правда, яку ми ніяк прийняти не хочемо.

«Колективний Янукович» розуміє тільки мову сили, розуміє, що таке «патиком по ребрах», «кулаком в морду» – хай навіть метафорично. Хоча, здається, знає, що таке і не метафорично.

У випадку України більшість аналітиків вагаються, коли пробують окреслити природу режиму Януковича. І соромно, і страшно.

Тому сьогодні я б відставив в сторону визначення «Українська держава» чи «держава Україна» щодо тієї владної конструкції, яка сьогодні створена режимом «колективного Януковича», бо творцем її є не один Янукович Віктор Федорович.

Тому умовно назву цю почвару «державою У» – або китайською 東吳 (наперед прошу вибачення у китайських друзів – це тільки метафора – красива, тому й використовую, болюча – тому й використовую).

Тим більше, що Янукович щойно з Китаю – очевидно вивчав досвід східних деспотій. Очевидно, коли, років через тридцять, його з почестями та легіонами плакальниць ховатимуть, то заб'ють і поховають разом з ним не лише його дружин-коней-слуг, але й весь «Беркут» – щоб було, як у імператорів держави 東吳. Зрештою – було б красиво і дуже корисно для нашої держави – зразу згребли б всю нечисть, як писав поет, «д' їдної ями».

А тепер про конструкцію того, що сьогодні в державі У називається «державою».

Режим Януковича блискавично, бо лише за три роки, явив світові огидного покруча – сьогоднішню українську державу. Вона на сьогодні є замісом – замісом безоглядного, значною мірою збудованого на крові, монополії, «кидку», рекеті та рейдерстві бізнесу, жорсткого криміналу та гебешно-мусорському «безпрєдєлі».

Це конструкція, що виросла головно з териконів, однак не тільки. З «карпатських бескидів» та «краси України – Поділля» також. Не маймо ілюзій. Бандюгани східні від бандюганів західних нічим не відрізняються.

Це конструкція, яка народилася з бандитських війн 90-х. Люди, які зараз є на вершині цього кровавого Терикону – це ті, що вижили, це ті, хто порішив своїх таких самих, як і вони, супротивників, хто нагнув «лохів», хто заправка за заправкою, супермаркет за супермаркетом, квадрат за квадратом «нагинав» територію. Аж поки вона не покрила всю територію країни України. За цими людьми ріки крові. За ними армії «братви». Армії більші, від так званої української армії. За ними мішки грошей більші від національного скарбу якоїсь Албанії чи Чорногорії. Тай національний продукт держави 東吳 скоро буде меншим, ніж їхні «сармаки». Бо він в них «аркодужно» переливається вже два десятиліття – не лише останні три жирні для них роки.

Це дуже складна конструкція, в якій на жодні сентименти немає місця. Тому й не вдається знайти з так званими «офіцерами» та «генералами» так званих силових структур людського контакту – всі ховають обличчя і роблять свою підлу справу. Як правило по ночах. Як і всяка мерзота. Розуміють, що на сьогодні вони є озброєними формуваннями, головною метою яких є захист правлячого клану та придушення будь-яких народних заворушень. «Мусора» та «гебня» сьогодні є на підтанцьовках у «пацанів». Хоч деякі «мусора» та «гебяри» й самі давно перетворилися на «паханів». Розсілися пишними рядами по всіх щаблях владної ієрархії держави 東吳. Пишу мовою, адекватною ситуації. Вибачайте – але так, як на мене, зрозуміліше.

А тому сьогодні немає і бути не може в державі 東吳 ніяких правоохоронців, а тому немає і бути не може в державі 東吳 ніяких суддів, а тому немає і бути не може в державі 東吳 ніяких прокурорів. Нема чого до них апелювати. Так як немає чого апелювати до Самого.

Якщо хочемо щось змінювати, то наші дії мають бути асиметричними. Не можна гратися в їхні ігри. Не можна гратися в улюблену гру режиму – гру в правоохоронців-суддів-адвокатів. Звідти ще ніхто не повернувся. Хіба що по приколу імператора.

Є раби, раби, що борсаються у болоті, і раби, що борсаються у шоколаді. Раби, які чешуть п'ятку, і раби, які носять за ним нічний горщик. Ті самі олігархи – такі самі блюдолизи, як і найнікчемніший «ментяра» – просто злизують за імператором іншу субстанцію. На разі їм це подобається. На разі – поки не прийшли тонтон-макути...

Отож – або борімось, борімось неочікувано, борімось весело і зло, або чекаймо...

Текст написаний 9 грудня минулого року – здається не помилився.