Янукович поїхав до Сочі з цілком очевидною метою – отримати підтримку Путіна. Путін обумовив черговий транш російської «допомоги» формуванням нового уряду – уряду, у якому будуть представлені російські креатури. Медведчук навряд чи буде там у явній формі (радше присутній за кулісами), хоча в умовах все більшої залежності від Кремля не виключена і поява кума Путіна в ролі «смотрящего». Арбузов – слабкий. Ймовірніше, Клюєв, на якому як секретареві РНБО лежить безпосередня відповідальність за силову ескалацію конфлікту протягом останніх двох місяців. Підтримка Путіна, яку він пообіцяє в Сочі Януковичу, буде обумовлена вочевидь силовою зачисткою Майдану, масовими репресіями, подальшою ізоляцією країни від Європи і сповзанням на російську орбіту.

Діяти треба швидко – пропонувати контрсценарій. Я неодноразово висловлювався (і вже, очевидно, це не є оригінальним), що найпростішим, компромісним варіантом було б повернення до конституційної реформи 2004 р. Тоді, як висловився Юрій Луценко, можливий тимчасовий «польський сценарій»: президент – ваш, прем'єр – наш. Острах перед Януковичем стримує поки що тих депутатів від ПР, які на це були готові, хоча підкилимні процеси у ПР йдуть.

Янукович не хоче жодних суттєвих поступок і «кидане» переговірників з боку опозиції за першої можливості. Тому, коли він запропонував 25 січня посаду прем'єра Яценюку – це було, за нинішнього конституційного дизайну очевидною пасткою (про що я одразу написав у своєму блозі). Яценюк правильно зробив, що тоді відмовився. Очолювати можна уряд, лише маючи реальні важелі впливу – тобто в разі повернення до конституційної реформи 2004 р. Тоді можна переформатовувати більшість і робити новий коаліційний уряд. Янукович цього не хоче. Але підготовка до санкцій з боку ЄС може таки вплинути на позицію олігархів, які контролюють відповідні групи депутатів від ПР і змусити їх до визначення і переформатування більшості. Можливо, сигналом з «того боку» є і сьогоднішні пропозиції Ставнійчук про такий собі «конституційний договір,меморандум» з певними гарантіями невтручання Януковича в діяльність уряду.

Звичайно, жодному слову Януковича і його портново-клюєво-рейдерам вірити не можна.

Та критична ситуація з можливим російським втручанням і силовою зачисткою вимагає одночасно і рішучих, і нестандартних дій. Тому я б не відкидав жодних варіантів, якщо реально будуть обмежені можливості впливу Януковича на новий уряд. Я не виключаю, що за умов такого «конституційного договору», опозиція могла б очолити такий перехідний уряд, але, наприклад, з умовою контролю над МВС, міноборони, податковою, зміною добкіних тощо. Важливий новий момент і у тому, що нині США і ЄС вже готові надати такому уряду суттєву фінансову допомогу (разом із загрозою санкцій це може бути ефективним поєднанням «кнута» й «пряника»).

Чи цей варіант гарантує, що Янукович полишить плани лише формально поміняти прем'єра, а потім його «спалити» і зберегти собі повноту влади? Аж ніяк не гарантує. І опозиція має бути цілком свідомою цього. Ще раз наголошу: жодному слову Януковича вірити не можна. Він рахується тільки з силою Майдану, і загрозою санкцій проти себе і сина. А тому, ведучи вимушені переговори з Банковою, опозиція має постійно радитися з Майданом, звітувати перед ним, відчувати настрої людей і спиратися на них. Бо це те, що насправді і надає їй сили. А нинішній Майдан – уже не той, що Майдан 2004 р., який привів до влади Ющенка та й розійшовся. Шлях до перемоги – непростий і звивистий, він включає і протистояння, і перемовини, і можливі компроміси. Але я абсолютно переконаний, що нинішній Майдан не обмежиться лише зміною прізвищ, він стане запорукою перезавантаження влади і зміною системи.