У медпункті Жовтневого палацу нині амбулаторно лікуються близько тисячі хворих. Більшість із них — з ангіною та грипом. У декого забої, вивихи та переломи. Декому ще роблять перев’язки після боїв на Грушевського. Попри те, що на Майдані нині спокійно, тут, в усіх медпунктах (а їх п’ять, не рахуючи мобільних бригад), чергує чимало медиків. Решта лікарів-волонтерів готові приїхати після першого ж дзвінка. Бо всі розуміють: зачистка або нові бої можуть початися коли завгодно. «День» подивився на роботу медиків Майдану «зсередини» та дізнався, наскільки вони готові до нових протистоянь.

Пан Олексій зі Львова — власник маленького закладу громадського харчування. На Майдані дуже знадобилися організаторські здібності бізнесмена. Він керує медпунктом у Жовтневому палаці й допомагає організовувати мобільні бригади. Крім того, спілкується з благодійниками, надає їм інформацію про потреби в ліках, обладнанні чи коштах. А ще — налагоджує чергування лікарів, стежить за тим, щоб вони вчасно поїли, мали гроші на рахунку, щоб подзвонити рідним.

Нині «в резерві» медпункту Жовтневого палацу — близько 30 лікарів. Постійно чергують два-три лікарі й медсестра. Під час протистоянь зростає потреба в хірургах, офтальмологах та інших «вузьких» спеціалістах.

Хворі в легкому та середньому стані відлежуються в «палаті» — спеціально відведеному приміщенні. Того, хто почувається зовсім зле, лікарі після надання допомоги відправляють додому. «Наразі в нашому медпункті є все необхідне. Нашому забезпеченню й устаткуванню може позаздрити не тільки районна лікарня, а й деякі міські. Під час боїв на Грушевського ми навіть найтяжчих поранених тут рятували, а вже потім доставляли в надійні лікарні», — запевнив нас пан Олексій.

«ЙОГО НІХТО Б НЕ ЗМІГ УРЯТУВАТИ...»

«Дмитро», — представляється один із чергових лікарів медпункту в Жовтневому. Він просить не називати прізвища, бо ледь не став безробітнім: «Я дав інтерв’ю одному з телеканалів. Через деякий час у лікарню, де працюю вже десять років, подзвонили з міністерства і «попросили» мене звільнити. Головний лікар мене відстояв».

Дмитро — терапевт-травматолог. Він ставить діагнози, призначає лікування, якщо треба, накладає шви. Багато роботи мав під час подій на Грушевського. Один пацієнт помер у нього на руках. То був Михайло Жизневський. «Його ніхто б не зміг урятувати. У нього було кульове поранення в серце, несумісне з життям. Ми з колегою засвідчили його смерть», — тихо говорить Дмитро.

«МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ЛІКАРІВ ЗАВДЯКИ МАЙДАНУ КАРДИНАЛЬНО ЗМІНИЛОСЯ»

Любов — студентка Львівського університету культури. Вона працює в медпункті Жовтневого палацу вже три тижні — реєструє хворих: записує в журнал ім’я та прізвище, дату народження і діагноз. Дівчина тішиться своєю роботою, бо вже знає назви ліків і навіть може поставити пацієнтам найпростіші діагнози, міряє їм температуру і тиск.

«Моє ставлення до лікарів раніше, до Майдану, і нині — це небо і земля, — зізнається студентка. — Тут я побачила, з яким трепетом вони ставляться до пацієнтів, як, не зволікаючи ні секунди, встають серед ночі, щоб допомогти людині».

У медпункті кожен працює за своїм графіком. Любов, наприклад, чергує дві доби, потім відпочиває. На тиждень їздила додому, щоб побачити рідних і поспілкуватися з викладачами. «Коли була вдома, хотіла швидше повернутися, — каже дівчина. — Я дуже звикла до Майдану».

«ЧЕРЕЗ МОЇ ПОГЛЯДИ ЧОЛОВІК НЕ РОЗМОВЛЯВ ЗІ МНОЮ ЦІЛИЙ ДЕНЬ»

Юлія — лікар-отоларинголог із Маріуполя. Щоб приїхати на Майдан, спеціально взяла чотири дні відпустки, які залишалися в неї. Каже, їй пощастило з колегами та керівництвом. Вони дуже переймаються ситуацією в країні, стежать за новинами. «Усі вони серцем на Майдані», — розповідає пані Юлія. І зізнається: на своєму прикладі хотіла показати, що наша країна — не роз’єднана, як кажуть деякі політики. «Схід — це Україна, він не хоче від’єднуватися. У нас трохи відрізняється культура, бо так склалось історично, але і на сході болить у людей душа за Майдан. Ми там, як у вакуумі, — не вистачає правдивої інформації», — говорить лікарка.

Через те, що підтримує Майдан, із нею посварилися батьки й чоловік. «Він цілий день не розмовляв зі мною, аж поки не змирився. Сказав, що буде моїм тилом, і попросив берегти себе. У нас є донечка, але вона поки «аполітична», бо їй чотири рочки», — усміхається жінка.

Пані Юлія приймає хворих у довгому коридорі Будинку профспілок, поруч з іншими лікарями. Для неї цей польовий досвід — перший.

«Я ВИТЯГАВ ХВОРОГО, І ПО МЕНІ ПРИЦІЛЬНО ВИСТРЕЛИЛИ...»

У Будинку профспілок «волонтерить» і пан Юрій — громадський активіст зі Львова. Під час подій на Грушевського він виносив з-під куль поранених. Одержав кілька пострілів у шию та лице. «Я тягнув чоловіка, коли мені вистрелили в шию гумовою кулею, причому прицільно, десь із одинадцяти метрів», — розповідає чоловік. Інші кулі влучили йому в лоб та скроню. Від однієї захистила шапка-вушанка. А спину врятував наплічник. Попри поранення, активіст просить бути справедливими до «Беркуту»: «Серед них є адекватні підрозділи, які виконували наказ, бо по-іншому не могли, але якість його виконання була близька до нуля». 

«ВІДРАЗУ ПІСЛЯ ОПЕРАЦІЇ НА НОЗІ ХЛОПЕЦЬ ПОБІГ ЗА ЦУКЕРКАМИ»

Пані Вікторія мила підлогу в медпункті Парламентської бібліотеки, що на Грушевського, коли ми зайшли. Лікар-реаніматолог із Києва не соромиться такої роботи. «Поки немає протистояння, я спеціаліст широкого профілю», — сміється жінка. Те, що відбувалося на Грушевського, вона називає бойовими діями і зізнається, що страху тоді не відчувала, бо просто не мала часу. Кожні 15 — 20 хвилин приносили нового потерпілого. Люди мали серйозні ушкодження: осколкові поранення, розриви м’яких тканин, один чоловік утратив око, чимало медиків було контужено вибухами світлошумових гранат у «старому» медпункті на Грушевського, хоча застосовувати спецзасоби в приміщенні заборонено. Пані Вікторія виймала осколки, дріб і гумові кулі, зашивала рани. Останнім часом, розповідає лікарка, доставляють активістів Майдану із ножовими пораненнями. Невідомі виловлюють мітингувальників за периметром і в такий спосіб намагаються залякати.

Багато пацієнтів, яким потрібно робити перев’язки. Пані Вікторія скаржиться, що майже ніхто з революціонерів не приходить вчасно. А ще пригадує кумедний випадок: «Із колегами зашили стегно після осколочного поранення хлопцеві, він відразу схопився, побіг і буквально за півгодини повернувся з повними жменями цукерок».

Лікарка каже, що медики не хочуть повторення силового протистояння, але готові до нього. Якщо перед подіями на Грушевського потрібного обладнання майже не було, то зараз усі медпункти устатковано, як справжні військові госпіталі. Ліків також вистачає.