Фраза ця мені якась тупа, і я таке ніколи би не змогла написати, якби це не була правда.

Хто такий Станіслав Чернілевський? Я би сказала - Стасик, базікало незупинне, персонаж із мого далекого богемного життя. Колись ми пречудово й безтурботно вистоювали в курилках, де гуртувалися й галасували поети, й з пляшок міцного вина навколо будувалися редути. Стасик говорить швидко, як із кулемета, безугавно і - віршами. Ми з ним сусідимо під палітуркою однієї книжки, де написали кожен свою главу про так само далекий уже - ще тодішній! - канал 1+1. Це єдине місце, де ми з ним рівні, - в тій книжці і на каналі - де разом робили хто що: я свої програми, а він - кіна. А так - він клааасик! Він лауреат премії Василя Симоненка. Його вірші вивчають у школі діти. І в підручнику з літератури для шостого класу є оці його тепла картинка –

«Встала мати. Мотузочком диму Хату прив’язала до небес».

Діти легко вчать це на пам’ять, я думаю. А в конспекті для вчителів, які викладають їм цю поезію, написано: «мета уроку: виховання любові до рідного дому, батьків, почуття відповідальності за них».

Дві кулі прошили йому руку навиліт, третя роздробила зап’ястя, одна застряла в стегні, а одна пронизала куртку. Напевне, це була автоматна черга. Або стріляв у нього не один.

Після п’яти радісних куплетів, які Станіслав слабим голосом наплів мені в телефонну трубку одразу після «Привіт! Це Герасим’юк О Ве на дроті!», він почав признаватися, як би він признавався мамі, що мала намір насварить: «Оленько, я пішов дрівцят підкинуть!... -Куди? - Та в багаття ж, отам на Майдані, біля пам’ятника тої пані, того високого... Там багаття горіли, хлопці поліна понесли - і я взяв дрів та й поніс... А тут Беркут став наступати, всі побігли, а я так ніби сам на тому місці лишився, як голий... А тут гранату кинули - і неподалік дівчина впала. Я шарпнувся до неї - і тут по мені щось так боляче вдарило, ніби камінці хтось сильно пожбурив... Я ще подумав - а чого Беркут кидається дрібними камінцями? А вже потім стало важко, на світлі побачив на собі кров, рука стала тяжка... Якийсь хлопчина так, Олю, добре мені перев’язав! Я лиш пам’ятаю, що Юра звали його, хороший хлопець! А далі я пішов - не знав куди, аж поки не почув, як мій студент Женя Нищук, що на сцені Майдану, ти знаєш його! - каже: всім, кому треба допомога, йдіть до КМДА в медпункт. Я й дійшов. А там уже сказали -еее, чоловіче, на операційний стіл бігом! І чогось, ти знаєш, так довго ту кулю зі стегна видобували...

Ну, й нарешті, дали мені, Олю, по руці, щоб уже не писав більше! - Права? - Права.»

Далі він мені брехав, що лежить в оточенні гарних студенток і плів свою брехню віршами, які я ніколи в житті не могла встигнути запам’ятати в такій кількості...

Насправді, студенти весь час дзвонили йому, своєму викладачу, а він тріщав із тими дітьми по телефону й не признавався, як смертельно втомився...

Перед тим, як у нього стріляли, Чернілевський йшов пішки підкинути дрівець на майдані аж із Осокорків. Одинадцяти гривень, що були в його кишені, було замало на таксі так далеко...

Як можна було написати про прекрасного поета, якого викладають з «метою виховання любові до рідного дому», - таку тупу фразу «На Майдані поранили Станіслава Чернілевського»? Про Поета, що пішов підкинути у багаття дрівець і шарпнувся до дівчини, яка впала від гранати... Чим далі пишу, тим очевидніша вся маячня...

Хто стріляв у чоловіка, що написав свою роздробленою тепер рукою:

І сонце спиниться в зеніті,

І пташка дзвінко закує.

Лише збагни, що в цьому світі Нема нічого, що — «моє». Земля, дощі, потоки, плити, Ріка під небом зоревим — Лише для того, щоб ділити

З усім живим, з усім живим?

Я знаю того, хто стріляв. Він нічого не хоче ділити з живими. Якщо про нього колись і напишуть рядок у підручнику, то десь такий : «народ українці жили довго й були згодні на все - «аби лише не було війни», і він був тим, хто першим розв’язав війну поміж них, і тоді українці перестали бути згодними на все». Десь такий, зовсім не талановитий рядок... Навіть не покажу його Стасикові. А руку ми йому дооперуємо. Хоч я ніколи не бачила, щоби він писав свої вірші рукою.