Сьогодні серед друзів популярно тролити міністра оборони Ігора Тенюха. Буду не в тренді. Бо для мене сьогоднішні заяви Тенюха і уряду в цілому стали свідченням їх відповідальності і сміливості в страшній ситуації. Що реально сказав Тенюх, так це для внутрішньої публіки пояснив позиції наших західних партнерів. Можна скільки завгодно лаятися на нерішучість уряду, але міністр оборони фактично нам повідомив: «Ось подивіться, громадяни, як цю ситуацію зараз трактує світ. Нам не допоможуть якщо ми почнемо військові дії. Бо світ хапається за будь-яку можливість не починати війну в центрі Європи. І вважає, що оскільки Путін приховує факт окупації, то треба цим користатися для політичного врегулювання. А починати військові дії самим в нас немає ресурсів. З боєздатною армією в 6 тисяч осіб навіть на ті 18 тисяч, що вже ввела Росія в Крим, не ходять».

Тобто далі ми всі, кожен для себе індивідуально, а не тільки уряд, маємо ухвалити одне важливе рішення. Рішення настільки засадниче, що один уряд просто не має права його ухвалювати. Громадяни повинні якимось чином висловити власну волю. Це має бути загальнонаціональний консенсус.

Отже, або ми захищаємо нашу національну гордість за будь-яку ціну і воюємо. Скоріш за все це призведе до втрати територій і важких людських втрат. В тилу не буде чого жерти, економіка наша впаде, та й тилу, фактично, не буде. Але потім це оспівають як надзвичайний подвиг людської гідності ті нащадки, які залишаться. Наші резервісти, я не сумніваюся, сотнями тисяч підуть захищати Батьківщину. Десь я бачила інформацію, що український мобілізаційний потенціал близько 800 тисяч. Припустимо, що так і є. Але треба хоча б місяць щоб їх так-сяк навчити і не знаю скільки, щоб збільшити армію з усіма її командними структурами, координацією, технічним забезпеченням в 100 разів. Чим закінчиться така війна і коли закінчиться - сказати важко. Велика вірогідність, що більш-менш притомного життя моє покоління вже не побачить.

Інший варіант розвитку подій - пережити національну ганьбу. Ганьбу від того, що хтось топчеться по нашій землі тривалий час. Зрозуміло, що саме на прикладі України Росія показує всьому світу, що буває з тими, хто хочуть будувати своє життя самостійно і вільно. Тому принизити Україну - це та мета, від якої Путін не відмовиться. Тому треба готуватися до тривалого конфлікту, притлумлюючи власну гордість заради того, щоб не дати забрати в нас нові шматки території. Шукати способів загнати Путіна назад в його кордони без бойових дій. Це той рідкісний випадок, коли Україну не кинули її партнери. США і ЄС готові вже полювати на особисті статки Путіна аби його зупинити. І вони мають бачити, що ми готові протистояти до кінця, щоб виконати й свої зобов'язання повністю.

Світ вже не буде таким як раніше, якщо ми втратимо Крим. Впаде вся система світової безпеки. Всі сподівання на ядерне роззброєння зруйнуються. Тому треба домагатися від Заходу щедрого фінансування наших збройних сил. І жити в умовах постійного опору диверсіям, провокаціям і економічному тиску. З зачиненим намертво східним кордоном. З обов'язковою люстрацією п'ятої колони. З єдиною надією, що побудова процвітаючої економіки стане нашим останнім і найбільш значущим аргументом для повернення наших же територій. От так мені уявляється дилема.