Подивіться на воду.

Стосовно Росії треба озброїтися старою сентенцією: якщо достатньо довго сидиш на березі річки, то зрештою побачиш, як повз тебе пропливає труп твого ворога. Що я маю на увазі?

Так, сьогоднішня Росія доволі міцна. Але в ній колосальні відцентрові сили, котрі, незважаючи на тотальний контроль, з кожним днем наростають. Провінції ненавидять Москву; бідні ненавидять багатих; різні регіони приймають позу покірності, але ховають декларації незалежності за спинами. Тива не забула, що була до 1944 року незалежною державою, Татарстан не забув, що в їхній Конституції 1990-х прописаний повний державний суверенітет, Північний Кавказ узагалі нічого не забув. Список можна продовжити. Ресурсів, аби втримати таку колосальну територію, в якій 80 з гаком (!) національних автономій, в Москви дуже мало і більше їх не стає. Якщо водночас у всіх цих «суб*єктах Федерації» почнуться заворушення, то урядові не вистачить ніякої армії, ніякої поліції, ніяких кадирових, аби це придушити. А таке повстання рано чи пізно вибухне - лише питання часу.

І ось коли Росія вступить у стадію напіврозпаду, а потім і розпаду, їй так само забракне сил утримувати окуповані території, на утримання яких витрачаються колосальні кошти. І в один день армії з Криму, Придністров*я, Південної Осетії, Абхазії підуть - бо знадобляться для продовження останніх судом імперії. Підуть і назад уже не повернуться. А без цих армій,без потоку грошей і зброї з Росії всі ці маріонеткови режими довго не протримаються.

Крим повернеться до нас без зайвого галасу. Так, він буде інакший - але й Україна тоді, сподіваюся, буде інакшою. Привабливішою для життя, особливо на тлі агонізуючої, охопленої зубожінням і насильством імперії.

Так що - терпіння і ще раз терпіння! Вода тече потроху, але без упину. Час працює на нас.