Чи може Майдан виступити з такими вимогами:

– Не можна рятувати активи олігархів за рахунок платників податків;

– Реалізовувати активну антимонопольну політику, визнавши, що розвиток української економіки неможливо при існуючій ступеня її монополізації.

Поставлю питання трохи інакше. У капіталізму в Україні як системи, що базується на приватній ініціативі і відповідальності, безумовно, є майбутнє. Однак, у нинішньої української політико-економічної моделі з немислимо гіпертрофованою роллю фінансово-промислових груп, майбутнього, схоже, немає. Однак, їх гігантська політична впливовість надійно блокує не тільки реальні кроки до серйозних змін, але навіть скільки-небудь радикальні розмови про них.

Якщо Майдан перейшов в руки політиків, то процес «перезавантаження» може бути здійснений тільки за допомогою підходу «зверху вниз». Але це вимагає часу, якого немає, і політичні лідери, очевидно, це усвідомлюють. Хвилі кризи, які не вщухають, а останнім часом, навпаки, наростають, призвели до того, що в усьому світі роль держави почала зростати. Тобто, період романтичного капіталізму, в якому домінувала ідея невидимої руки ринку, пішов у минуле. Тому для нашої слабкої економіки підвищення регулюючих функцій держави є особливо важливим на даному етапі. Але, на жаль, в нас тільки посилюються процеси, які значно послабляють регулюючу роль держорганів.

І все ж таки наші національні еліти повинні пояснити українському суспільству: що ми будуємо? Чи є майбутнє у споруджуваного в нас капіталізму? Або вже всім має бути ясно, що капіталізм з людським обличчям – це виключно наше майбутнє. І що це майбутнє буде світле і чудове! Правда, остання «аксіома», здається, вже «лопнула», тому що нічого доброго в найближчому майбутньому капіталізм, а разом з ним і економіку, не чекає. І навіть не це так погано, як погано те, що ніхто досі не розуміє, що вже цього року треба робити в Україні з соціально-економічними процесами. А якщо хтось щось пропонує, то обов'язково швидко і радикально.

Запам'яталася фраза одного мого знайомого журналіста про те, що оскільки чинне законодавство України не дозволяє гідно годуватися більшості населення, то і держава постійно заспокоює нас, мовляв, потерпіть, скоро ще «підсиплю». А з мого погляду не треба розраховувати на те, що наші політичні лідери, вирощені українською чинною системою, раптом почнуть піклуватися про тих, хто взагалі створений цією ж системою, щоб вони, грубо кажучи, ними «годувалися». І головне – ніщо і ніхто не зможе «вилікувати» наших громадян від простої наївності.

Тому намагаюся продовжити думку мого колеги про те, що таке прожитковий мінімум. Є й такий варіант відповіді, що це – індекс показників ефективності роботи уряду і парламенту. Більш того, біда ще й у тому, що коли в 90-ті роки відбулося формування так званої ринкової економіки, то був оголошений начебто вільний і неконтрольований ринок. Однак насправді, це наше економічне поле перетворилося на простір вільного і неконтрольованого грабежу.

Економіка України сьогодні перебуває не в циклічному спаді, спад вже у нас інший – системний. Також інфляція для нас вже не є головною проблемою, тому що швидше треба поміркувати, що ми будемо робити, якщо через рік чи два вітчизняна економіка не підніметься? Кредитні ставки зараз теж не треба знижувати для підтримки промисловості, бо якщо немає на них попиту, то сенсу ніякого в цьому не буде. І ми маємо вибирати перспективу з двох варіантів. Або допускати дефляційний шок з банкрутством всієї фінансової системи і різким подорожчанням грошей, як це було в 30-ті роки минулого століття в США, або друкувати нові емісії грошей і розганяти інфляцію, яка швидко поглине фінансові заощадження наших громадян.

А от з погляду бізнесу, куди в ці дні мужику податися ? Практично всі бізнесмени, особливо в регіонах, звикли працювати за певними схемами. Може, ці схеми хтось почне міняти, взагалі в правильному напрямку – менше готівки, «сірих» угод і т. д.? Але за цей час у них витрати значно зростуть, і добре, щоб вони не розорилися. Може, в цій справі головне – не дуже поспішати?! Може, важливіше забезпечити стабільність? Адже захист стабільності вітчизняного ринку в умовах підвищення ризиків починається там, де вдається знайти баланс між тим, як ми залежимо від ринку, і як ринок залежить від нас.

Звичайно, ми створили найбільш невдалий тип капіталізму. Ми його вже навряд чи зможемо раптом якимись заходами уряду поміняти. Але, в принципі, змінити можна – і навіть потрібно.