Сегодня, 24 марта 2014 мы (общественная организация "Спілка будівельників Донбасу") в лице ее руководства подали в суд на Донецкий облсовет на решение о референдуме.

В пятницу, 21.03.2014 аналогичный иск подала прокуратура Донецкой области. Причиной подачи иска для нас стало то, что решение облсовета от 03.03.2014 не только с превышением полномочий, но и вопреки нормам законодательства, потому что закона о местных референдумах на данный момент в Украине нет.

Вопросы территориального устройства тем более не решаются на местном референдуме. За такие решения на депутатов можно возбудить уголов-ное дело за преступление "группы лиц". Я и о городском совете говорю, если кто-то не дай бог за такое решение проголосует.

Но наш Донецкий облсовет — это вообще специфический орган, который всегда перебирал полномочия, но к ответственности "своя прокуратура" никогда и никого за это не привлекала. Пунктом 4 решения от 03 марта 2014 облсовет, видите ли, признает Россию стратегическим партнером Донецкой области.

Странно, но кроме референдума, этот пункт решения не заметили те, кто за целостность Украины. Ведь депутаты облсовета давно в это игрались, создавая "еврорегион Донбасс". Эти "игрушечки" начинал еще почетный член группы КГБ РФ "Вымпел" экс-губернатор Донецкой области Анатолий Близнюк.

Потом продолжил тоже уже экс-губернатор Шишацкий. А теперь облсовет вна-глую заявляет, что Россия – видите ли, стратегический партнер Донецкой области, тем самым перебирая на себя полномочия субъекта международных отношений, на что право имеет только государство или международные организации (не путать с общественными типа "Вымпел").

Я улыбаюсь с нашей прокуратуры: за то, что Донецкий облсовет внаглую выступил как субъект международных отношений, определяя стратегическое партнерство вне международной политики Украины – ни одного уголовного дела.

Впрочем, чему удивляться. Прокуратуру Донецкой области чистили целенаправленно от всех профессионалов, игра-лись, как кошка с мышкой. Насколько я знаю, игра в "а мы поставим Кадры" идет до сих пор. А потом мы получаем решения облсовета, который определяет приоритеты международной политики для отдельно взятой области Украины. Сайты они российские что ли не читают?

Программа захвата Юго-Востока Украины предполагает переселение граждан Украины на Дальний Восток. Там местные россияне уже исстрадались: когда же украинцы поднимать Магадан приедут? Им, видите ли, обещали, что Крым рядами и колоннами в Магадан начнет переезжать. И Донецк тоже. Места приготовили, потому что магаданские россияне на полном серьезе верят, что в Украине нет работы, поэтому искренне желают помочь "братскому государству".

Можем сразу расстроить россиян – работа у нас есть, все, кто хочет, работают, только желают действительно работать не все. Проблемы в поиске работы испытывают у нас те, кто считает, что зарплату им должны, как в СССР, платить за сам факт выхода на рабочее место, а еще лучше – домой в конвертах присылать.

Именно такой контингент выходит "за Россию" на митинги в стабильном количестве около 2 тыс человек, что по отношению к численности населения Донецкой области составляет 0,044%.

Но Крым – курорт, с соответствующими курорту особенностями "расслоения" населения. Так что когда при штурме украинской воинской части в Бельбеке крымские проститутки машут платочками, приветствуя действия российской армии, – это понятно. Проститутки Крыма приветствуют увеличение объема работ.

Естественно, по российским каналам их представляют как патриотически настроенных крымчанок. Но Донецк – город бизнеса и рабочих. Проституток у нас, как в курортном городе, не найдешь.

Видимо, поэтому их роль выполняют местные депутаты. Некому больше махать платочками "русским освободителям". Поэтому на решения этих самых "местных" депутатов мы и подаем в суд.

Полный текст иска приводится ниже.

Донецький окружний адміністративний суд

позивач: 

Генеральний директор ГО "Спілка будівельників Донбасу"

Гаркуша Олена Михайлівна

Виконавчий директор ГО "Спілка будівельників Донбасу"

Смолякова (псевд. Кашкевич) Наталя Володимирівна

ВІДПОВІДАЧ:

Донецька обласна рада 

про скасування рішення

ст. 105 п 4 пп1 КАСУ

Позовна заява

Керуючись ст. 3, 17, 19, 20, 99, 104 КАСУ подається цей адміністративний позов про визнання протиправними та скасування рішення суб’єкта владних повноважень – рішення Донецької обласної ради від 03.03.2014 № 6/29–704 "Про суспільно-політичну ситуацію у Донецької області" (далі – Рішення).

Рішення Донецької обласної ради (далі – Відповідач) вважаємо незаконним, таким, що підлягає скасуванню з підстав грубого порушення Відповідачем у Рішенні Конституції за законів України.

Відповідач пунктом 1.1 Рішення вирішив питання проведення референдуму на території Донецької області без зазначення питання референдуму, без зазначення чи це є місцевий чи всеукраїнський референдум, чим Відповідач грубо порушив Конституцію України, тому що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Конституції України).

Статтею 72 Конституції України передбачено, що Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів.

Частиною 20 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються організація і порядок проведення виборів і референдумів. Статтею 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в України" визначені питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях. Обласні ради не мають повноважень щодо призначення будь-яких референдумів.

Пунктом 13 частини 1 статті 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в України" передбачено, що на сесіях обласна рада вирішує питання щодо здійснення відповідно до закону повноважень щодо організації проведення все-українських референдумів та виборів органів державної влади і місцевого самоврядування.

Пунктом 18 частини 1 статті 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішення про проведення місцевого референдуму.

Частиною 5 статті 7 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Порядок призначення та проведення місцевого референдуму був визначений Законом України № 1286–12 "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", який втратив чинність 28.11.2012 на підставі Закону України № 5475–17 "Про всеукраїнський референдум" (прийняття 06.11.2012). Статтею 4 Розділу 13 Прикінцевих положень вказаного закону зазначено: "Визнати з дня офіційного оприлюднення цього Закону таким, що втратив чинність, Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 33, ст. 443; 1992 р., № 35, ст. 515; 2001 р., № 49, ст. 259; 2010 р., № 48, ст. 564; із змінами, внесеними Законом України від 3 липня 2012 року № 5029-VI)".

Отже, Відповідач грубо порушив Конституцію та закони України спірним рішенням, зазначивши, що приймає рішення про проведення референдуму на території Донецької області, натомість як рішення про всеукраїнський референдум має право приймати лише Верховна рада України, яка такого рішення не приймала, а рішення щодо місцевого референдуму прийняти у законний спосіб неможливо, оскільки відсутній закон про проведення місцевих референдумів. Крім того, спірне рішення відповідач прийняв з перевищенням повноважень, оскільки питання місцевих референдумів згідно ст 26, 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" не належить до повноважень Відповідача.

Пункт 1.2 Рішення Відповідача зазначений як реалізація прав мов нацменшин у відповідності до рішення Відповідача № 6/14–346 "Про реалізацію ЗУ "Про основні засади державної мовної політики“ у Донецької області", чим Відповідач виходить за межі норм чинного законодавства, оскільки ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлений статтею 43 виключений перелік повноважень, які вирішуються обласними радами на їх пленарних засіданнях, і повноважень обласних рад на пленарних засіданнях приймати рішення про реалізацію рішення обласної ради про реалізацію закону НЕ ІСНУЄ. Тобто Відповідач не мав права приймати рішення "про реалізацію свого ж рішення", тому що такі повноваження Відповідача відсутні у українському законодавстві.

Пунктом 1.3 Рішення Відповідач проголошує неприпустимість зниження рівня соціальних виплат та гарантій, збільшення тарифів на ЖКГ-послуги. Вказані питання виходять за межі повноважень Відповідача, оскільки згідно частини 1 статті 14 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги во-ни поділяються на три групи: 

1. житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, – національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, 

2. житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території, 

3. житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін). 

Отже вказаним пунктом 1.3 спірного рішення Відповідач втручається у сферу договірних відносин осіб приватного права, намагається привласнювати функції органів центральної виконавчої влади та місцевого самоврядування шляхом вимог до формування цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

Натомість пунктом 37 частини 1 статті 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлені питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях, а саме: "встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб’єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств".

Ці власні повноваження Відповідач має реалізовувати своїми рішеннями щодо встановлення конкретних цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна обласна рада.

Вказаним законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачені повноваження обласних рад з проголошенням непідвищення тарифів, а передбачені, як вказано вище, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна обласна рада, а тому Відповідач при прийнятті рішення діяв у спосіб, не передбачений законодавством.

Пунктом 2 спірного рішення Відповідач рекомендує органам місцевого самоврядування розглянути питання створення громадських формувань з охорони громадського порядку у відповідності із ЗУ "Про участь громадян у охороні громадського порядку і державного кордону".

Цим Відповідач грубо порушив статтю 4 ЗУ "Про участь громадян у охороні громадського порядку і державного кордону", якою визначено, що громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян.

Рішення про створення громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону приймається на зборах (конференціях) громадян.

Рекомендація органам місцевого самоврядування створювати громадські формування з охорони громадського порядку є порушенням основного принципу створення таких формувань – принципу добровільності.

Крім того, створення громадських формувань не є повноваженнями місцевих рад, тому Відповідач пунктом 2 спірного Рішення рекомендував органам місцевого самоврядування перевищити повноваження та порушити закон.

Пунктом 4 Рішення Відповідач приймає рішення розвивати стратегічне партнерство з Російською Федерацією, що порушує принцип єдності України як єдиного суб’єкту міжнародного права, тому що вказаним пунктом Рішення Відповідач діє у незаконний спосіб шляхом визначення засад зовнішньої політики для окремої області, що порушує норми права щодо територіальної цілісності України як суб’єкту міжнародного права.

Пунктом 15 частини 1 статті 43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено право Відповідача на прийняття рішень щодо об’єднання в асоціації, вступ до асоціацій та інших форм добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також про вихід із них.

Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" у преамбулі зазначає, що у цьому законі відповідно до Конституції України визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Тобто Норми закону "Про місцеве самоврядування в Україні" розповсюджуються на громадян України, органи влади та місцевого самоврядування України та юридичних осіб в Україні, натомість як пунктом 4 спірного Рішення Відповідач перебирає на себе повноваження встановлення стосунків з суб’єктом міжнародного права – Російською Федерацією, що є повноваженнями:

– Верховної ради України згідно частини 5 статті 85 Конституції України (визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики), 

– Президента України згідно частини 3 статті 106 Конституції України (представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави).

Отже, пунктом 4 Рішення Відповідач перевищив повноваження у частині незаконного присвоєння собі статусу суб’єкту міжнародних відносин, який притаманний державам та міжнародним організаціям. 

Пунктом 6 Рішення Відповідач прийняв звернення депутатів Донецької обласної ради до мешканців Донецької області, яке сформульовано як ультиматум "У разі, якщо ці законні вимоги знову будуть проігноровані центральною владою, Донецька обласна рада залишає за собою право на адекватні дії, направлені на захист прав та свобод населення області".

За визначенням терміну: "ультиматум" – це вимога, пов’язана з обмеженням часу, який даний на її виконання, а також з погрозою серйозних наслідків у випадку її невиконання. Ультиматуми є демонстрацією небажання до ведення переговорів, ця форма звернення застосовуються насамперед в політиці і часом передують оголошенню війни. Враховуючи агресивний характер звернення Відповідача вважаємо цей документ, затверджений пунктом 6 спірного Рішення, таким, що не має права на існування.

Рішенням Відповідача безпосередньо зачіпляються наші права, свободи та інтереси як громадської організації, тому що спірним рішенням порушується порядок у суспільстві, створюється небезпека для кожного мешканця Донецької області, провокується правовий хаос, який погіршує життя громадян України на території Донецької області та нас особисто. 

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 105 п4 пп1, 117, п1 ч2 ст162 КАС України, 

П Р О С И М О

1. Визнати протиправним та скасувати повністю Рішення Донецької обласної ради від 03.03.2014 № 6/29–704 "Про суспільно-політичну ситуацію у Донецької області".

2. З метою забезпечення позову заборонити Донецької обласної раді, голові Донецької обласної ради здійснювати будь-які дії для реалізації або підготовки реалізації Рішення Донецької обласної ради від 03.03.2014 № 6/29–704 "Про суспільно-політичну ситуацію у Донецької області".

Додатки:

1) Рішення Донецької обласної ради 03.03.2014 № 6/29–704 "Про суспільно-політичну ситуацію у Донецької області"

2) Копія позовної заяви

3) Документ про сплату судового збору