Крим перетворюється на наочний посібник з правил сучасного світу, як розбитий у ДТП автомобіль на узбіччі з табличкою: «Водію! Пам’ятай, до чого призводить пияцтво за кермом!». Пили, звісно, не кримчани, але ж наливав багато хто з них. Тепер, коли ейфорія свята змінюється на похмільний синдром, можна сісти на порожню лавку на безлюдному пляжі й поміркувати без політики, без голосу чиєїсь крові в жилах і без галіфе з лампасами. Просто, як мирні люди, у яких щось є за душею, на кшталт курки в городі, а не двоголового птаха в очах.

 Почнемо з того ж таки городу біля маленького дачного будиночка. усі будиночки, городи й власність у Криму під питанням. Мої друзі, які 15 років будували дачний будиночок на околиці Алушти, сидять тепер в Одесі з українськими документами, розуміючи, що скоро хтось у Криму отримає папір на їхню власність. Жартують: тепер, як дворяни, маємо право на реституцію. І справді, більшовицька експропріація, помножена на бандитське беззаконня,  — точна характеристика того, що відбувається на півострові. Варварське затоплення кораблів, захоплення заручників, стрілянина на вулицях, викрадання людей, «націоналізація» чужого майна  — всі ці протиправні, антигуманні кроки окупантів, що шкодять екології й людям, розкривають в очах світової громадськості модель путінського режиму.

 Вона невитіювата й повторює у загальних рисах допетрівські способи управління вотчиною. Московський цар ставить своїх людей на чолі Астраханського ханства, Ногайської орди або війська Донського, дозволяючи їм в обмін на лояльність і внесок до спільної скарбниці розпоряджатися людьми й добром територій. За такими принципами живуть сьогодні Краснодарський край, Чечня, Сибірські та європейські регіони Росії, де губернатори й глави урядів  — повні господарі вотчини. Тому акт «приєднання Криму» означає всього лише передання півострова на розграбування сатрапам з темним минулим. Те саме ВВП хотів зробити з Україною, але завадила патологічна клептоманія Януковича. Немає сумніву, що й таврійські кремлівські партнери впишуться в цей самий сценарій «русского мира» Володимира Путіна. Крим бідуватиме, керівництво  — процвітатиме.

ДОБРОГО РАНКУ! ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО НОВОЇ РЕАЛЬНОСТІ. ПОГЛЯД РОСІЙСЬКОГО КАРИКАТУРИСТА ВІКТОРА БОГОРАДА НА ПОДІЇ В УКРАЇНІ / МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Це не прогноз, а правило існування системи, з якої видалені демократичні й правові принципи. Такі системи вимерли на європейському континенті, в Австралії й Північній Америці, їх позбавляються у більшості країн Азії та Латинської Америки. Лише Росія продовжує жити за правилами успішних феодалів, вважаючи, що нова територія додасть і нового слова до титулу, й золото контрибуцій із завойованого краю. Вони не врахували, що світ змінився, що території самі по собі вимагають витрат, що інтелект і творчий потенціал людини набагато важливіші за запаси надр, що мізки американського хлопця, який вигадав Facebook, коштують більше за весь «Газпром». А таких хлопців мільйони в країнах, де свобода й люди доводять свою перевагу без автомата Калашникова. Про це, звісно, не говорять у кулуарах російської думи. Там радіють «відновленню історичної справедливості» за допомогою диверсій, провокацій і волаючої брехні. «Крим наш!»  — кричить злодійкуватий істеблішмент Росії, прибираючи до рук чуже добро й не бажаючи зважати на те, що саме за це добро, тобто майно української держави та її громадян доведеться платити всім росіянам. Якось забулося перше й незмінне попередження США про неминуче матеріальне покарання осіб і організацій, причетних до експропріації. Але загарбницький інстинкт виявився сильнішим за відчуття самозбереження. Адже в словах «завойована територія» так багато для серця російського злилося.

 Тепер Крим стане... Може, як Ітуруп, безлюдний острів, на який претендує Японія? Або як Калінінград? Ось що пише про цей край на сайті для тих, хто бажає переїхати, такий собі Віталій Антропов: «Сам же поїздив достатньо центральною Росією й засмучений побаченим  — міста всі майже, як одне. І якщо Калінінград з контрастом панельних багатоповерхівок і німецьких вілл залишає відчуття міста (десь совок, а десь місто-сад), то провінція з Великої  — суціль село: в центрі кожного міста є вулиці напівгнилих, кривих і врослих у землю по вікна старих дерев’яних будинків. І зазвичай напроти них стоїть великий торгівельний центр. Якщо тротуари часто в Калінінграді розбиті, то в інших містах їх просто немає. Дороги в Калінінграді жахливі у дворах, у місті терпимі, а в області цілком пристойні й навіть дуже романтичні (обожнюю зелені тунелі з крон дерев, не бачив у центральній Росії такого). У інших містах з дорогами обстановка приємніша лише як виняток, і в Пітері, наприклад, узагалі ні на грам не краща (поїздив і офігів). А про важливу трасу Москва — Санкт-Петербург узагалі страшно згадувати  — такого позорища не чекав. Так, у Москві скаженіють з жиру  — знімають асфальт з чудових доріг і тротуарів і кладуть новий шар. Це здивувало».

На жаль. Крим не «скаженітиме з жиру», як Москва, а стане схожим на Ітуруп, Калінінград, Тіксі, Уренгой, Благовещенськ, Читу, Улан-Уде й інші околиці Росії. Не Путін облаштовуватиме територію півострова, а Таврія має стати прикрасою корони свого завойовника. Але якби «завойовник» прийняв півострів з царської милості, то став би, як Потьомкін. А якщо отримує в дар від шахраюватих пройдисвітів, то виглядає поки, як отаман Путін Таврійський.