Думаю, усі,хто хоча раз вмикав телебачення заостанній час, неодмінно бачили ось цей ролик.

Загалом,нічого цікавого. Попередники таїх «жахіття» і т. д.

Але привертає увагунаступне. Автори даного сюжету прозоропов’язують зростання пенсій та іншихсоціальних виплат із ціною на російськийгаз.

Мовляв, не настількивисокі пенсії? Це все через дорогий газ.Все пішло на нього.

Дивно, але головнимиспоживачами природного газу в Україніє Міненерго (теплові електростанції),металургійна промисловість,житлово-комунальне господарство іхімічна промисловість (виробництвокарбаміду, аміаку, аміачної селітритощо). Металургія і хімія вже давноналежать надзвичайно талановитимвітчизняним бізнесменам. Щодо ТЕС,то процестеж успішно рухається.

Який-небудь наївнийіноземець, побачивши вищеназваний роликта вивчивши економіку України, міг бизадуматись над тим, як це може бутизалежна доля державних пенсійних виплатвід приватних бізнесових структур.Держава що, фінансує приватних підприємців?

Саме так. Закупаючи газзакордоном, «Нафтогаз» постачає йогозацікавленим підприємствам, але грошейза це не отримує. Зокрема, лише 24 травня2011 року ВР списала24 млрд. гривень «газовихборгів». Та й процестриває і після цього, але в іншихінстанціях. Наприклад, вже цього рокусуд списав півмільярда газових боргів зСєверодонецького підприємства  «Азот».Навіть на першій сторінці офіційногосайту даної структури ясно, що належитьвоно дуже поважній людині.

Знаю, що мені почнутьрозповідати проте, наскільки важливоутримувати та підтримувати підприємствана кшталт «Азоту», а також про тамтешніхпрацівників, яким слід допомагати. Такот, держава, фактично, подарувалапідприємству півмільярда. На 8,5тис. працівників це становить по60 тис. гривень на кожного. Себто, десьпо 5 тис. гривень щомісяця. Навіть покиївським міркам – непогана зарплатня.Виходить, що державі значно вигіднішене утримувати подібні підприємства, авиплачувати гроші робітникам у виглядісубсидій.

Ще будуть розповідатипро колосальні податкові відрахування,але проблема у тому, що наші улюблені«ефективні власники» як раз полюбляютьне сплачувати податки, а виводитигроші в офшори. Тому офіційно вониусі – дужебідні, ледь не жебраки. Так що, цебільшою мірою уряд Кіпру має турбуватисяпро українські газові контракти.

Звісно, що якщо боргипостійно списувати, то треба десь братикошти на закупівлю газу, адже гроші неберуться нізвідки та у нікуди не зникають.Якби продавець морозива роздавав бийого безкоштовно, то воно б у нього раночи пізно завершилось, і треба було бдесь брати кошти на закупівлю товару.Приміром, у спонсора. Тому фінансування «Нафтогазу» з бюджетуперевищує прибутки до бюджету удвічі,що покривається у 2012 році випускомоблігацій внутрішньої позики на 12 млрд.гривень. Ще раніше податковапробачала «Нафтогазу» майже 15млрд. боргу. Але і цього мало, томудоводиться активно залучатикредити під державні гарантії, зокрема,під заставу облігаційдержавної позики. Тобто платити всеодно буде за них держава.

Ось так, виходить, щоукраїнська держава через газ виступаєспонсором приватного бізнесу, перекладаючийого видатки на державний бюджет, де,звісно, у результаті не залишаєтьсякоштів на соціальні програми.

Так що цього разу реклама ПР – це чиста правда, хоча і подана підсвоєрідним соусом. Адже вона показує,як суспільство сплачує через старовиннігазові схеми «оброк» правлячому усуспільстві класу. Єдине що, було бсправедливіше, якби героями ролику булиб не пенсіонери, а олігархи. Приміром,можна запропонувати такий текст: «ОлігархХ через газовий контракт не зміг придбатисобі Букінгемський палац, а тому обмеживсянайдорожчим пентхаусом», або «олігархУ не зміг придбати у свою футбольнукоманду Кріштіана Рональду»,«Олігарх Z хотівзапросити на день народження донькиМадонну, Леді ГаГа та Брітні Спірс, алегрошей вистачило тільки на Мадонну таЛеді Гагу» і т.д. Це було б трохи чесніше.

З одного боку – у нас,наче, вже 20 років як «капіталізм».Принаймні, таке враження складається,коли бачиш кортежі господарів життя,спостерігаєш за зростанням обсягівприватної власності на засоби виробництва,на те, як стрімко парканами відгороджуютьсяліси та ділянки пляжу, перетворюючисьна «приватну власність».

А от доходить справадо утримання підприємств вітчизнянихгеніальних капіталістів, то виходить,що робити це має держава.

От такий цікавийкомуно-капіталізм: видатки суспільнимкоштом, а доходи – у кілька кишень.

У цьому наш великий тауспішний капітал нагадує «сиріток» ізкласичного літературного твору.

Очевидно, щоподібні ролики як раз на пенсіонерів ірозраховані, які ще живуть стереотипамипро «народне господарство» та державнийконтроль економіки. Вони, очевидно,цілком можуть вірити, що застаріліолігархічні підприємства і справдімають утримуватися державним коштом.Хоча, думаю, і серед них може з’явитисяхтось, що поставить перед собою питання:«Якийконкретно існує зв'язок між моїмидоходами та видатками мільярдера».

Петр ОЛЕЩУК