Крим лишається в Україні у соціокультурному вимірі. За роки після розпаду СРСР у нашій країні сформувався свій, кардинально відмінний від російського, соціум. Динаміка плину соціального часу спричинила формування сталих соціо-культурних зв'язків та поведінкових норм, які цілком поширилися на півострів. Ці норми часто суперачать тим, що існують в Росії.

Нав'язати кримчанам, наприклад, обов'язковість придбання пакетів мобільних телефонів за паспортами та обов'язковість повсякчас мати їх при собі, не кажучи вже про військову повинність, буде вкрай складно. Це можливо зробити лише силоміць.

Кримчани звикли до української "вольниці", навіть в умовах правління у Криму "макєєвських". Дрібний тіньовий бізнес там був нормою, як і в усій Україні. Нелегальна оренда житла, генделики, таксі, торгівля сувенірами та харчами, екскурсійне обслуговування, винокурні, фермерство... – являли собою матеріальну основу життя величезної частки мешканців Криму. На них, а також на нечисленних промислових, видобувних та транспортних підприємствах паразитували з'єднані з криміналом кримські начальники

Чому це у минулому? Не лише тому, що окупація знищить туризм, а корупція – московські дотації. Росія не є вільною країною. В таких країнах не буває вільного підприємництва, а на прогодування двох мільйонів поневолених у Кремля не вистачить грошей.

Крим лишається в Україні в інфраструктурному вимірі. Без України півострів є логістичною пасткою – глухим кутом залізничного та автомобільного сполучення. Літаки з кораблями ситуації не виправлять, бо їх не обслуговуватимуть у жодній країні, яка приєдналася до санкцій проти країни-агресора.

Економіка півострова так само зав'язана на Україну, де продавалися більшість товарів, які виробляють у Криму. З України приїздили 70% туристів. Вода, електроенергія. газ так само постачаються звідси. Про 64% дотацій кримському бюджету годі і згадувати.

Крим лишається в Україні у вимірі міжнародної комунікації. Вчора Генеральна асамблея ООН однозначно визначилася у питанні української належності півострова... Усіляке міжнародне співробітництво з розвинутими країнами для кримської влади унеможливлено – в економіці, зокрема. На жаль, в наслідок окупації та анексії для широких верств кримчан ускладниться отримання віз.

Перед нами постала проблема територіальної реінтеграції, яка йтиме паралельно з процесом європейської інтеграції України. Це наша стратегічна перевага перед Росією, яка на всю голову самоізолюється.

Реінтеграція потребує інструментів – соціокультурних, інфраструктурних, міжнародних. Треба створювати спеціальні кримські редакції або відділи у ЗМІ всіх форм власності. Ось чудовий приклад. Так само організовувати кримські спільноти у соціальних мережах аби проривати інформаційну блокаду.

Так само слід заснувати кримські підрозділи у галузевих установах влади, які будуть відповідати за розробку та реалізацію реінтеграційних програм перед усім у галузях освіти, культури, інформації, транспорту, зв'язку, охорони історичного та природного середовища, прав людини.

Зрозуміло, що на першому етапі реінтеграції практична діяльність цих підрозділів переважно являтиме собою моніторинг та накопичення інформації. Вона стане у пригоді для розробки конкретних законодавчих та нормативних документів. Перед усім Програми соціально-економічного розвитку півострова, а також заходів допомоги кримчанам, які можна здійснити на материковій Україні. До них: належать надання освіти, культурний обмін, виконання державних пенсійних зобов'язань, юридична допомога, зокрема, у міжнародних судах щодо прав власності, візова підтримка, реабілітація біженців.

До заходів, що їх може вжити відповідальний бізнес та громадянське суспільство можна було б віднести однобічну відмову українських операторів мобільного зв'язку брати плату за роумінг з анексованою територією. В ідеалі було б доцільно зберегти порядок їхньої роботи у Криму таким, яким він був до окупації. Однак це технічно не можливо без доброї волі окупаційної влади. Спонукати таку добру волю можна шляхом запровадження "окупаційних" націнок на роумінг між Україною та Росією загалом, аж до обмеження мобільного зв'язку між ними.

Сьогодні настрої у Криму значною мірою антиукраїнські. Причина у кричущій некомпетентності українських політиків щодо проблематики півострова. Ну, якби Сергій Соболєв врахував бодай викладені тут обставини, перед тим як подавати свій законопроект, то провідна політична партія не виглядала б настільки безвідповідальною перед безпрецедентною для України проблемою. Нині ж потяги з материка до Криму переповнені кримчанами, які бажають отримати російське громадянство.

Росія буде нарощувати свою присутність на півострові. Вже оголошено про будівництво швидкісної залізниці, яка зв'яже Крим із Росією в обхід України. Якщо Путін відмовиться від справжньої війни з Україною, тоді Крим стане для Росії і України ареною цивілізаційної конкуренції. Гідний виклик для нашої країни. Його неодмінно слід прийняти, бо він стимулюватиме розвиток інноваційних форм української державності – створить міст для України у майбутнє.

Українському експертному середовищу слід створити спеціальний Кримський клуб – регулярний майданчик комунікації щодо комплексу реінтеграційної проблематики. Позаяк питання належності Криму не є предметом дискусії у суспільстві, – зрозуміло, що півострів має лишатися у складі України, – то на одне з перших засідань Кримського клубу слід було б запросити усіх значущих кандидатів у президенти, аби вони розповіли про своє бачення процесів реінтеграції країни.

Крим залишиться в Україні у футуристичному вимірі – вимірі майбуття.