Багато хто думає, що підґрунтя протестних настроїв лежать у площині федералізації і бажання відокремитись/стати частиною Росії. Але це НЕ причина, а наслідок.

Причина лежить глибше. Насправді, люди Південно-Східного регіону бояться не міфічних Бандерівців, а безробіття.

Два роки назад, коли я починала працювати з Південно-Східним регіоном, там уже були подібні настрої. Вони вкидалися систематично через місцеві ЗМІ, через корпоративні ЗМІ і підкріплювалися хворими фантазіями із розряду "Одна бабця сказала".

Причини.

Початок непростого шляху України до інтеграції з Євросоюзом співпав в початком світової кризи металургійного ринку. Застарілі технології, скорочення виробництва і обсягів продажів металопродуктів/вугілля, які ЖОДНИМ чином НЕ стосуються початку євроінтеграційного напрямку, зародили стереотип і навіть більше, страх, що Европейський Союз принесе безробіття, голод. Але, світова металургійна криза почалася не з обрання Украною Європи, а зі світової економічної кризи. Зокре­ма, йдеться про скорочен­ня експорту металургії, що супроводжувалося спадом обсягів виробництва, ско­роченням персоналу на підприємствах і, як результат, фактичною недієздатністю галузі. У червні 2008 року почався стрімкий спад на металургійному ринку та спад цін, попиту на металопродукцію, що призвело до паніки як людей-працівників галузі, так і по всій країні, особливо на міжбанківському рівні (через падіння ціни на сталь відбулося скорочення золотовалютних резервів країни), що призвело до подорожчення долара вже восени (добре ж пам'ятаємо, так?).

Що це означало для української металургійної промисловості? Криза знизила попит на метал США і ЄС, що в свою чергу потягнуло вниз ціни на метал, в цей же час, Китай нарощував обсяги виробництва і продажу у Південно-Східну Азію. При застарілих технологіях і відносно високої ціни нашої продукції ці два фактори означали майже смерть українській металургії. Працівники цієї галузі відчули це на власній шкурі: масові скорочення персоналу і заробітніх плат увігнали цих людей в кут.

Наслідки.

Далі до осені 2012 року спостерігалося подальше зниження і просідання галузі (і української економіки), аж до повної зупинки феросплавних підприємств Коломойського. В той же час, Ахмєтов взяв курс на Європу, а Росія почала з Україною металургійну війну. "Наш партнер" Росія зривала контракти і забраковувала поставки українських труб, кату, коксу що призвело ЩЕ до скорочення обсягів виробництва, персоналу, заробітніх плат. Цілі цехи металургійних заводів були закриті: мартени, коксові батареї, агломашини і т.д. Застарілі технології, ще початку 20 сторіччя, не залишали можливості конкурувати з європейськими виробниками. І люди це розуміли.

Ахмєтов пішов на модернізацію своїх потужностей, крок за кроком та за допомогою кредитів під гарантії Януковича, ой, держави. Почав сертифікуватися в Бразилії і Польщі. АЛЕ! Росія продовжувала НЕ купувати наші металотовари, люди продовжували залишатися без роботи, на смішних зарплатах. Вони продовжували відчувати недостатність дотування регіону (чи правильніше казати немислимого рівня корупції) і поступово, за допомогою інформаційних вкидів і роботі пропаганди думка "Європа=безробіття" закріпилася у головах людей. І вони вбачили стабільність в Росії. Бо знають яким безперевним потоком можуть йти вагони с продукцією до Росії. Бо вірять, якщо Україна стане частиної Митного Союзу, то обсяги виробництва почнуть рости. Бо вірять, що якщо вони приєднаються до Росії, то стануть знову флагманом світової металургії і вугільної промисловості. АЛЕ. Чому це ілюзія? Росія, останні н-років, займалася вибудовуванням дублюючих заводів. Вони продублювали УСІ ключові наші заводи, що втратилися після розпаду СРСР.

Висновки. Шляхи виходу з суспільної кризи.

Основною і можливо єдиною причиною сепаратистських і федераційних думок є страх перед безробіттям, модернізацією і новими технологіями, що можуть прийти з Європи. Близьке місцерозташування до кордонів Росії обумовило ностальгію за Радянським Союзом. Збіднілость регіону, зниження робочих місць і обсягу виробництва посіяли страх покинутості і бажання приєднатися до Росії. В той же час суспільній кризі сприяли мовні конфлікти і пропагандистська діяльність щодо прозахідного Майдану.

Можливим виходом з конфлікту може стати розширення повноважень регіону: дозволити обирати губернатора самостійно, який може буде знятий з посади рішенням Кабміну. Тотальний контроль корупційної ситуації регіону об'єднаною комісією. Жорстка звітність щодо грошових потоків збоку губернаторів областей. Вирішення питання з мовним законом. Дозволити в конкретних чітко перелічених випадках застосування російської мови на рівні з державною (і головне, прописання механізму роботи). Створення робочих місць шляхом модернізації застарілих підприємтв, навіть приватної форми власності, в обмін на процент державної частки.