Майдан перетворився на музей. Нехай ненадовго, але - в музей. Натовпи туристів роздивляються  місця недавніх боїв, фотографують барикади, напівзгорілі автомобілі, ящики для пожертвувань і їх - бійців і героїв. Тих, хто оселився на головній площі країни в армійських наметах, серед гір автомобільних покришок, залізних бочок і мішків з будівельним сміттям.

Майдан сьогодні - це маленька, але величезна країна зі своїм урядом; з вівтарями і дров'яними складами; з областями, районами, містами і вулицями; зі своєю армією, кухнею, медичною та фінансовою службою; зі своїми торговцями і митами... Країна - яка зависла між революцією і новою реальністю, яку вона ні в яку не хоче приймати.

На Майдан, поки він ще є, потрібно приїжджати, щоб розвіює міфи про нього. Щоправда, при цьому можуть виникати нові міфи, але така вже логіка історії.

«Вони там зруйнували половину Києва...»

Так, саме такі казки розповідають бабусі на лавках у нас у Донбасі.

Насправді арена недавніх боїв між вулицею Грушевського та аркою стадіону імені Лобановського - та сама, яка з екрану телевізора чи з монітора комп'ютера виглядала «половиною Києва» - маленький куточок столиці: кроків двісті вздовж і впоперек. Дивитися нема на що. Як тут поміщалося все те, що відбувалося під час боїв - у голові не вкладається. І розповіді про те, що руйнування носять глобальний характер – дійсно, не більше, ніж міф: постраждала арка і будинок навпроти. І все. Дорожнє покриття ремонтують, арка вже побілена і виглядає майже як нова, в будинку почався ремонт, і зовсім скоро він стане кращий за колишній. Навколо чисто. Барикади перетворилися на такий собі революційний інтер'єр, який дивним чином не псує картину, а надає їй якогось сюрреалістичного, арт-хаусного і навіть філософського вигляду... Прибрати ці барикади не важко. Але бійці 31-ї сотні, які їх охороняють, вважають, що робити цього поки не можна: нова влада має якомога довше пам'ятати, на що здатний розлючений народ.

«Увесь Київ загиджений: там тепер смердить сечею та калом...»

Взагалі-то барикади - це дійсно кошмар! Такі собі потворні монстри в інтер'єрі цілком європейського міста. Елітний, прогулянковий, багатий і респектабельний Хрещатик немов захоплений якимись варварами. Але...

Але навколо барикад все акуратно складено, підметено і облаштовано так, що «дворики» в барикадних закутках виглядають навіть затишно! Такі собі ірраціональні світи в навколишній буденності. Буденності, бо працюють усі кафешки й магазинчики, на тротуарах - чистота, в потрібних місцях стоять батареї біотуалетів, на каштанах набубнявіли і вже готові розпуститися бруньки, авто їздять розчищеною проїжджою частиною, але їх мало, тому повітря навколо по-весняному свіже і чисте! Смачно пахне весняними вогнищами і шашликами! А народ, який гуляє довкола навіть у понеділок, створює враження якогось свята, чи що...

...П'ю каву з паперового стаканчика і спостерігаю за чергою бажаючих сказати своє слово про політичну ситуацію для якогось київського каналу. Народ сповнений власної гідності, бо його слухають! Форум! Агора по-київськи...

«...Та там одні бомжі, відморозки і маргінали!»

Людей у камуфляжній екіпіровці на Хрещатику й на самому Майдані зовсім небагато. Вони продають щось із лотків, охороняють коробки для пожертв, гріються на сонечку, п'ють каву, розмовляють, рубають дрова, готують якусь їжу, сплять у наметах...

Відпочивають від трудів ратних.

- А куди надходять гроші, які ви тут збираєте? - запитую у двох літніх чоловіків, які покурюють біля згорілого автомобіля і ні за що не хочуть фотографуватися.

- А ось ці якраз власникові цього авто! А інші - на інше. На що Майдану потрібно, на те й збираємо. Ми ж не вимагаємо, а просто чекаємо, коли хтось щось сам пожертвує. Зараз стали менше нам допомагати. Але це і зрозуміло... Гроші забирає спеціальна майданівська служба. Тут все і всім довіряють. Ніякого мародерства немає, нехай там всі не брешуть, які говорять усіляке...

Чоловіки виглядають цілком презентабельно: серйозні, ґрунтовні, упевнені в собі. Вуйки. Мабуть, пенсіонери. Говорять - російською!

Так, якщо сьогодні судити із зовнішнього вигляду більшості мешканців Майдану - можуть виникнути і питання. Особливої гігієни тут дійсно немає. Але й замшілого бруду не спостерігається. Суну свого носа у перший-ліпший намет: звичайний запах звичайного житлового приміщення. У непритомність падати немає від чого. Може, хтось тут і бомж: з'ясувати це можливості немає. Але більша частина людей виглядають... Виглядають як люди в поході. У поході за щастям. І йти їм ще не одну сотню кілометрів. Так вони відчувають дійсність. Просто ось зараз видалося кілька деньків відпочинку, і вони насолоджуються весняним сонечком перед новими випробуваннями...

«...І стоять вони там за гроші! Хто б стояв просто так?»

Про гроші вирішила не питати. Немає сенсу. Біля намету з написом «Донецька область» довго говорили про життя і про поточний політичний момент. Нічого нового ніхто мені не сказав, бо говорили те ж саме, що й усі сьогодні в автобусах, на базарах, біля під'їздів: влада потрапила не в ті руки, Майдан ще не завершився, Східну Україну повинні рятувати самі її жителі, Україна повинна бути єдиною, Майдан стояв за всю Україну, за справедливість стояв, за те, щоб влада чула народ! За це і вмирали! За це ми тут і у вогні горіли, і під водометами в мороз замерзали, і під кулями гинули! Бачите ці рожеві плями на чорному тлі згорілого будинку профспілок ? Кожна пляма - це життя героя... А ті, хто свою дупу не відірвав від диванів, а очі від телевізорів, хочуть, щоб їм все піднесли на блюдечку: і пенсії великі, й зарплати високі, і повагу з любов'ю від можновладців! А так не буває! Справедливість потрібно завоювати! Причому - всім разом!..

... Вони говорили мені на камеру, а я раптом відчула таку тугу і гіркоту, бо не знають ці прості майданівці, яка жорстока логіка революції. Логіка, в якій немає місця справедливості й милосердю. Логіка, за якою після кожної революції в усі часи - наступав ТЕРМІДОР! А термідор - це спекотний літній місяць, під час якого Велика французька буржуазна революція закінчилася банальним переворотом, в результаті якого якобінці-революціонери зазнали смертельних гонінь і були просто знищені. Як факт. Термідор - це символ переродження революції в терор, під час якого гинуть ті, хто революцію зробив. І, звичайно, саме тому результатами революції користуються зовсім не ті, хто її здійснював...

Вони говорили, а я раптом гостро відчула, що для них термідор настане зовсім скоро. І вони відчувають його інстинктивно, бо говорять із сумом в очах: ми більше нікому не потрібні.

А навколо стояли зіваки і дивилися на цих людей, які хотіли, щоб в них бачили героїв, бо вони не шкодували живота свого за країну і дивом залишилися живі, - дивилися як на забавні музейні експонати, які скоро приберуть з цієї площі, бо час цієї «виставки» невблаганно добігає кінця...

І мені вже нецікаво було розмовляти з координаторами, в намет яких зайшла по інерції, бо як же без координаторів.

Вони все ще щось планують.

А зовсім поруч, на сходах під обеліском, скорботний натовп ревно молиться про передчасно загиблих за наше з вами щастя...