Останнім часом розмірковував про те, чому така слабка і безвільна наша армія з точки зору людського фактора. Спробував почати із себе. Поставив собі запитання: чи погодився б я померти за Україну? Отримав сам від себе крамольну відповідь: ні. Почав дошукуватися у собі пояснення причин: а чому ні? І потроху почали вимальовуватися обриси тієї дійсності, за яку я не готовий умирати. 

Перше, що пригадалося - майдан 2004 року і Ющенко, як Президент України, що зрадив і профукав не просто усе, а навіть більше, ніж усе, що можна було зрадити. Чому більше? Тому, що допоміг Януковичу прийти до влади. Президент, якщо він хоче залишитися в народній пам'яті громадянином з великої літери, повинен розділити з народом усі проблеми й незручності. А Ющенко після усього тупо робить вигляд, що вСЬО харашо і вСЬО, що було - то непправда. А ще продовжує жити у державній дачі, яку вициганив у Януковича своїм йому сприянням йому у приході до влади. За такі "символи" держави, як Ющенко, не вмирають... За нього нині було б соромно навіть дістати ляпаса в політичній дискусії. Прецедент Ющенка я вважаю дуже шкідливим. Уперше за багато років Ющенко продемонстрував суспільству, що можна багато пообіцяти, зовсім нічого не зробити і "тобі за це нічого не буде". Це велике розчарування ми ще не скоро переживемо. 

Друге, що пригадалося - недавній Майдан і поведінка наших провідних політиків під час Майдану і після нього. 

Ми мали із десяток моментів істини, які дуже чітко висвітлили людську суть наших політиків. Нема потреби усе це переповідати. Я просто запитаю у вас: чи згодні ви з тим, щоб на смертний бій вас послав президент-Порошенко? А президент-Тимошенко? А в.о. президента - Турчинов? А Тігіпко, Добкін чи Царьов? Ну і всі решта за рейтингом...

Третє, що мені видається важливим. Психологічна готовність ризикувати життям і загинути базується й ще на твердій переконаності в тому, що "я гину за кращу долю своєї держави". Другий майдан, на якому загинули за різними підрахунками від понад сотні до понад семисот осіб, відбувся два місяці тому. Ще недавно ми вшановували сорок діб від дня смерті небесної сотні. Просте питання: чи так багато змінилося у нашій державі на краще? Чи відбулася люстрація, на якій наполягав народ? Чи покарані ті, хто вчинив злочини проти народу України і нині ходить по нашій землі та продовжує нас повчати як нам жити далі? Той самий чиновник, що і вчора, сидить у тому самому кабінеті і досвідченим оком міряє вас з голови до ніг, прикидаючи, що можна з вас отримати за свій підпис, який він повинен поставити безкоштовно. 

Ми увійшли в глибоку кризу не лише економічну, але й кризу духовності та моралі. Із кризи економічної нас можуть вивести правильні рішення, а з кризи духовної нас виведуть лише правильні люди, котрі очолять суспільство. Я таких людей поки що не бачу, але це не означає, що їх нема. Але вони не прийдуть у політику доти, доки вона залишатиметься "клубом" для багатих пройдисвітів.