Перегорнута сторінка - довоєнна і доокупаційна історія Криму у складі незалежної України - дозволяє зробити деякі підсумкові висновки, поставити декілька жирних крапок. 

1) Політика України щодо "замирення" російськомовної спільноти Криму, за рахунок кримтатарської, української та двох зовсім малих проте корінних громад (караїмів і кримчаків) зазнала повного краху. У такому вигляді вона більше ніколи не може використовуватись у сучасній українській політиці. Мирність та поступливість України русофони, під'южувані постійною пропагандою Кремля, сприймали лише як слабкість і свідоцтво "неспроможності" України як держави.

Практика позитивної діскрімінації руськомовних неприйнятна саме тому, що русофони все відвертіше виступали і виступають зовсім не за збереження своїх мови і культури, а лише за недопуск укр., кр.тат. та інших культур до актуальної сфери життя. 

2) Окремо слід виділити нехтування кримськотатарским питанням з боку державників України. Йдучи шляхом інерції, Центр десятиріччями користався у стратегії порадами відверто проросійських аналітиків, що протягували інтереси зовсім не України, а РФ. Читаючи їхні доповідні записки, слід подумки заміняти часто зустрічаємі фрази "небезпека нацбезпеці України" на "небезпека інтересам Російського імперіалізму". Саме такою жертвою клевети на державному рівні стали кримські татари, яких майбутні проросійські сепаратисти та ірідентисти вперто винуватили у власних задумах - сепаратизмі і радикалізмі, схильності до терору. Цей урок теж треба вивчити. 

3) Політик-економічна модель Криму будувалась на компрадорстві. Місцеві політики і чиновники, практично поголовно проросійські (і тепер це добре відомо про кожного) створили альянс з центральним чиновничим апаратом на грунті безупинного грабунку ресурсів, земель, нерухомості і пам'яток Криму. Звісно, частина награбованого розділялась із києвськими чиновниками, що примушувало їх затуляти очи на мафіозну сутність кримської економіки. Політична складова у цьому процесі значно більш видатна, ніж видно на перший погляд. Адже весь дербіан, що робився їх власними руками, місцева влада вміло і послідовно перекладала на відповідальність України як держави.

Смертельну загрозу цьому устрою створила ситуація антикорупційної революції 2013-14 рр., що штовхнуло рекордну кількість колишніх укр. чиновників на відверту державну зраду у Криму. Не секрет, що на чолі екс-автономії тепер стоять своєрідні чемпіони з мафіозних схем, ще вчора - усілякі "почесні і заслужені діячі", "лауреати" на держслужбі України. Їхня корумпованість також стала легким гачком, на який їх миттєво підсадили агенти ГРУ і ФСБ. 

4) Демографічна криза в Криму почалась рівно 70 років тому, із масової депортації кримських народів сталіністами.

Нові колоністи і колонізатори, що їх хвилями заселяли на спустіле місце, також як і їх нащадки, так і не змогли стати вкоріненними, "істинними" господарями краю, незважаючи на аріфметичну перевагу і державну підтримку. Від чверті до третини населенних пунктів Криму досі стоять виморочені. А добру половину тих сіл, що їх вдалося врятувати, заселили українці УРСР, що краще розуміються на кліматичній та господарчій спеціфіці Криму через схожість умов.

Велику, надзвичайну роль відіграв також Водоканал, споруджений цілком силами УРСР та українського платника податків. Тільки завдяки йому воскресли села, що були запущені навіть не з часів депортації, а ще з анексії Криму Єкатериною ІІ. Українці хоч і не є корінним народом Криму, але вже надто органічно вписались у його життя, і без них Крим знов приречений на великі лиха. 

5) Натомість, нащадки суто радянських колоністів - ті що прибули за трудовими путьовками з Євразії, а також незчислені пенсіонери КПРС, "ветерани" КГБ, "герої" бортьби з українцями, угорцями, татарами, євреями, дісідентами і космополітами - не змогли стати для Криму "своїми". Вони живуть у занедбаних пустирях, що були колись квітучими садами, але тримаються за клаптики землі через "вид на море", дороговізну землі і майна. Вони не відродили жодне давнє село і археологічну пам'ятку, а тільки добили їх спочатку варварським ставленням, а потім і дерібаном під комерцію.

Їхнє молодше покоління - онуки й правнуки - було вже навернулись обличчям до України і Європи, але діди й бабусі - довгожителі швидко повернули їх back in USSR, тобто практично в ілюзію повернення минулого. У разі поновлення демократичного суверенитету над Кримом, велика частина їх, а це сотні тисяч, приречені на прощання з Кримом, по-доброму чи по-поганому. Ну а поки що вони впевнено лізуть прямо у могілу, тягнучи за собою увесь Крим та щіро бажаючи смерті Україні. 

(Далі, можливо, буде. Гілка відкрита для висновків інших дописувачів)