Сьогодні вся наша увага зосереджена на АТО. Але всі розуміють, що без проведення виборів ми не зможемо рухатись далі, а їх зрив – завдання ворогів України.

Кожен з кандидатів представлятиме свою програму. Вона може займати кілька десятків сторінок, а може, як рекомендував Рузвельт, бути викладена на 3/4 аркуша – тоді документ таки прочитають:)).

Але як людина, неспокушена адміністративними процедурами виборчого процесу, хочу відповідально заявити: навіть, найнеобхідніше починання приречене на провал за існуючої системи адміністрування.

Вчора я отримав постанову і свідоцтво про реєстрацію кандидатом на службу мером (офіційно – кандидатом на посаду Київського міського голови).

Процес реєстрації вирішив пройти самостійно, а не доручати представнику, адже адміністрування виборчого процесу – це лакмусовий папірець системи державного і муніципального адміністрування в цілому. А один з ключевих методів антикризового управління – вивчення ключового для роботи всієї системи процесу шляхом безпосереднього досвіду.

Для реєстрації знадобилось декілька днів. Це не проблема. Проблема в тому, що весь цей час цим потрібно займатись: заповнювати купу паперів, фізично нести їх до комісії, стояти в годинних чергах, щоб здати документи, потім приходити ще раз, щоб забрати постанову про реєстрацію і посвідчення. І все це замість того, щоб просто на сайті в електронному вигляді все подати, підписати електронним підписом і потім після прийняття рішення, так само просто самому собі з сайту роздрукувати і постанову і посвідчення, підписані електронним підписом комісії.

Вочевидь, що депутатів, які приймали діючі нині закони і процедури реєстрації, все це не хвилює, адже це не вони заповнюють документи, коли хочуть реєструватися кандидатами, і не вони відносять їх до комісій, і не вони стоять там в годинних чергах, і не вони працюють членами комісій в жахливих умовах. Все це за них роблять їхні працівникі і довірені особи. А звичайні люди, наприклад, кандидати по мажоритарних округах, їх, очевидно, не цікавлять. А таких кандидатів – сотні і вони представляють інтереси десятків тисяч киян.

Для того, щоб подати документи о 9-й ранку чергу треба було займати о 6.30-7.00. Члени комісії змушені перевіряти сотні подань, працюючи майже цілодобово. Процеси прийняття документів і видачі не розділені... Засідання комісії з 30 квітня на 1 травня закінчилось о 5 ранку, щоб прийняти всі рішення в терміни згідно закону...Тобто, люди, члени комісії, працюють чи не цілодобово у досить складних, просто у неприпустимих умовах.

Це жах, що в місті Києві, в столиці, рівень технічного і законодавчого забезпечення діяльності Київської виборчої комісії, головної виборчої комісії для Києва (!) є таким відсталим!

Подати в електронному вигляді документи неможливо, сучасної швидкісної оргтехніки і програмного забезпечення, щоб всі технічні процедури після прийняття рішення відбувались автоматично, немає... один картридж на декілька принтерів, сотні постанов про реєстрацію готує лише одна людина, зробити це можна лише на одному комп"ютері...

Висновок очевидний: незважаючи на те, що мені радять в моїй програмі робити першочерговий акцент на проблемах, які кожен киянин відчуває на собі, (скажімо, лічильники, тарифи, транспорт, якість води тощо), я розумію, що якщо не змінити саму систему управління і адміністрування, не забезпечити прозорість призначень та рішень, не впровадити інструменти прямої електронної демократії і сучасного електронного міського уряду, не вдосконалити структуру і операційні процеси, то будь-які вирішення конкретних проблем нічого суттєво в місті і в державі не змінять і тоді буде ще один Майдан, потім ще один. Як цього не допустити?

Треба обов'язково завершувати революцію зміною системи управління державою, і Київ має подати в цьому приклад!

Давайте разом повіримо, що це можливо, так само як вірили в перемогу Майдану. Але Майдан ще не переміг. Перемога – це зміна системи!

Давайте зробимо це попри всі традиційні виборчі технології, які знову розраховані не те, що люди не будуть думати, а будуть знову голосувати за "телевізор" і рейтинги. Давайте, нарешті, доведемо, що більшість киян – це активні і професійні люди, які хочуть реальних змін і готові їх підтримати.