Референдум на Сході - це психологічний тиск банделіт, які наглядно демонструють Києву, що з ними треба рахуватись і домовлятись.

Донбас поділений між чотирма групами впливу: сили, підпорядковані Стрілку; формування поза його впливом, які готові домовлятись із владою про амністію, Ахметов і залишок Партії регіонів, яка з кожним днем втрачає силу і вплив, та мери проукраїнських міст і селищ, які хочуть, щоб все це якнайшвидше закінчилось.

Вихід — вести переговори із адекватними мерами міст, які хочуть працювати у складі України. Оточити й заблокувати діяльність Стрілка і його угрупувань, поступово зупинити паніку на Донеччині й Луганщині, яку спричинили байки про "Правий сектор".

З Донецьком треба говорити мовою економіки й цифр, іншої вони не розуміють. Йдеться не про дотації, які отримували Ахметов, Янукович та їхнє оточення, а про реальні економічні програми, які допомогли б регіону піднятись. Щось подібне свого часу хотів зробити Кучма для Краматорська. За таких обставин вже через рік люди забудуть навіть думати про сепаратизм.

Донбас став каменем спотикання для Росії. Кримський сценарій тут не спрацює. На Сході немає російської армії, переважної підтримки місцевого населення. Воно там просто залякане й дезорганізоване, не може активно діяти. На жаль, активні лише ті 10 відсотків, які зорієнтовані на Росію, блокують наші війська, вбивають українських солдат. Нашим військовим важко протидіяти терористам, які стоять за спинами наших співвітчизників. Може дії влади й кострубаті, але ми так вчимося, хоч і ціною своїх солдат.

Мовчання Ахметова лише наближає до нього санкції Заходу. Скоро він і сам зрозуміє, що ультиматумами про те, що Донбас повинні почути, не можливо заробляти. Сепаратисти можуть стільки завгодно захоплювати фабрики, заводи, збиткові шахти, але якщо не буде ринків збуту — вони швидко перетворяться на металобрухт. І тут своє слово скажуть ті, хто нині мовчить. Шахтар, який перестане отримувати зарплату, в кілька разів страшніший за тисячі сепаратистів.