Уже давно новини із різних куточків України викликають біль і розпач. 

Складно повірити у те, що Крим – не наш. Зараз надзвичайно важко розібратися у новоутворених політичних лабіринтах, розкрити маски старих та нових гравців. 

Мабуть, ця нервовість, невпевненість, постійне слідкування, а то й участь у теперішньому політичному житті України, спричинило новий сплеск агресії серед українців. І спрямована вона часто проти жителів сусідньої держави. Українці ненавидять росіян, адже нині серед сепаратистів та загарбників безліч тих, хто має паспорт громадянина Росії.

Здається, що основний план Путіна – не загарбання території Криму, не прагнення розірвати державу на шматки, а загострення протиріччя між українським та російським народами. Ну що ж, це вдалось. 

Я відчула на собі агресивну атаку північного сусіда. Але, кривити душею не стану, часто спостерігаю неймовірний сплеск ненависті до росіян з боку українців. 

Нам нав’язують ненависть один до одного, неповагу до іншої культури та звичаїв, а ми ковтаємо цю наживку. І кричимо: «Росіяни покидьки!». 

Зустрічаю прекрасних росіян, які поважають Україну, і придуркуватих українців, які топчуть державний прапор. Бачу росіян, які виходять на мітинги підтримати український народ, і бачу українців, які готові стріляти у свого співгромадянина. 

Насправді бидло є бидло, незалежно від статі, національності, релігії. 

Чим більше плекатимемо ненависть один до одного, тим більше горя прийде до наших домівок. 

Українці і росіяни - не брати, ми різні, як різні всі народи, але у нас є чому повчитись один у одного.