Вчора у програмі "Свобода слова" з Андрієм Куликовим одна з найпомітніших публічних осіб режиму Януковича – Ганна Герман звернулася до найвпливовішого політика Донбасу Ріната Ахметова з телепропозицією очолити на майбутніх позачергових виборах парламенту список Партії регіонів.

Вчора ж Збройні Сили України завдали важких авіаційних ударів по позиціях терористів, звільняючи від них Донецьку землю. А позавчора Рінат Ахметов залишив Донецьк, так і не отримавши змоги проголосувати на виборах президента. Так само більшість його земляків були силоміць позбавлені сепаратистами цього засадничого громадянського права.

Маховик сепаратизму та тероризму розгойдувався у Східній Україні за потурання та прямої допомоги місцевих "еліт". Мета – примусити нову центральну владу, під загрозою сепаратизму, зберегти стан речей за якого державний бюджет і далі дотуватиме видобувну промисловість (21 млрд. гривень щороку лише для шахт Донецької області), а влада закриватиме очі на податкові махінації, нелюдські умови праці та нелегальні трудові стосунки, що практикуються в Донбасі. Питання федералізації, мови, позаблокового статусу країни – пропагандистська завіса.

Проте натхненники сепаратизму не розрахували своєї здатності контролювати та спрямовувати його – зброя сама спрямувалася проти її творців. Спроби вгамувати сепаратистів власними силами для "кращих людей Донбасу" виявилися марними. Тепер це робить українська армія. Держава, як їй і належить, захищає права своїх громадян. Зокрема майнові права. Ціною життя своїх молодих громадян.

Чи має Україна сплачувати таку надвисоку ціну за це? На жаль так, бо захист життя, здоров'я, гідності та майна громадян є місією держави. По всій країні люди збирають кошти для забезпечення армії найнеобхіднішим, бо військові припаси розікрадено за попередніх влад. Армія змушена вчитися в боях, бо якісних навчань не проводилося, а проти наших солдатів діють вишколені найманці, яких перекидають через кордон з Росією. Відповідальні підприємці вкладають власні ресурси у забезпечення армійських та міліцейських підрозділів, і далеко не лише через те, що розуміють: їхній бізнес і майно можуть бути захищеними лише у цілісній та ефективній українській державі, а й тому, що совість мають.

То може час і "капітанам бізнесу" з Донбасу, інтереси яких ціною свого життя також захищають Збройні Сили, допомогти армії зброєю, спорядженням, ліками, харчами, а також морально підтримати її у власних ЗМІ, забезпечити умови для лікування та реабілітації особового складу, який бере участь у бойових діях?

Після закінчення військових дій постане питання: що робити далі? Схід країни потребуватиме потужних програм розвитку – переоснащення виробництва, розвитку інфраструктури освіти, культури, рекреації, спорту. Відповіді на ці питання мають стати основою політики у Донбасі та для Донбасу. Ті, хто їх дасть та візьметься реалізувати і являтиме собою справжню еліту краю. Однак ще треба скінчити війну.