Сьогодні уже чітко можна говорити про загальну схему аргументації прихильників Порошенка. Вона вкладається в чотири загальних етапи:

а) Заперечення. Шукаються аргументи, чому певної події (наприклад, рукостискання з агресором) не було. При цьому будь-які джерела, які подають інформацію не так, як хочеться, оголошуються неправдивими. Вимагаються фотографії. Шукаються будь-які способи оголосити новину фейком;

б) Тривіалізація. Коли виявляється, що подія все-таки мала місце, вона оголошується протокольною, або формальною.

в) Примирення. Характеризується використанням фраз типу "у нас не було вибору", або яскравими картинками того, що могло би бути, якби подія не сталась. Шукаються причини, чому не можна було інакше, при цьому доходить до курйозів, коли присутність головного фінансиста терористів Ефремова пояснюють тим, що він... "людина при владі".

г) Забуття. Оголошення події незначущою, і прогнозування, що все буде добре, варто тільки ще трохи почекати, і не бути таким радикальним. На цій фазі часто починають використовувати аргумент типу "критика президента - це критика України".

За дивним збігом ці етапи чітко відповідають тому, як людська психіка справляється із когнітивним диссонансом - тобто, подією, яка входить в різке протиріччя із очікуваннями. Або навіть гірше - саме так людина заспокоює себе, що не винна в даній ситуації.

Прикол в тому, що винна. Дії нинішнього президента освячено 54% населення. Це небачений мандат довіри. Тому ті, хто цей мандат сформував, і ті, хто ще вчора називав його "вимоленим і вистражданим", несуть за це повну відповідальність.

Можливо, цей статус буде надто жорстоким для чільної частини моїх читачів. Але хтось це має сказати.