Один із найконтроверсійніших віршів Ред’ярда Кіплінґа на диво завжди тлумачився дуже однобоко. «Тягар білої людини» - ключовий аргумент тих, хто ладен затаврувати британського поета як імперіаліста й расиста. Жаль, що сам вірш мало хто знає, хоча українською є вже три різні переклади. Про що ж писав поет, що він хотів сказати сучасникам, пишучи ці рядки?

Наприкінці 19 століття в результаті Іспансько-Американської війни Сполучені штати встановили контроль над Філіпінами, по суті окупувавши новоутворену країну. Подія ця викликала чималий резонанс у тодішній пресі, не оминув її увагою і Кіплінґ. Як кожен переконаний імперіаліст (а він таким був, чого кривити душею) поет визнавав цивілізаторську місію «більш розвинених» націй серед «менш розвинених». Звичайно, з позицій сучасної людини, такі уявлення можуть видатися мало не маячнею. Але у своєму вірші Кіплінґ звертається до Сполучених штатів, застерігаючи їх від величезної відповідальності, яку вони на себе взяли, вказуючи, що захоплення Філіпінів – це не розвага і не фінал трудів, а лише їхній початок. Що країна, яку вони захопили, бідна, її люди нужденні та неосвічені, страждають від тропічних хвороб, природних лих і масово гинуть від голоду, на деяких островах існує канібалізм та людські жертвопринесення… Отже, шановні – каже Кіплінґ – хотіли собі забрати цю територію, то будьте ласкаві давати з нею раду, дбати про цих людей.

Історія не повторюється, смішно порівнювати події столітньої давнини, які відбувалися на далеких островах, із подіями в сьогоднішній Україні. Тим більше, що діяльність сьогоднішніх терористів на Донеччині анітрохи не скидається на визвольні змагання філіпінців. Так само, несправедливо було б порівнювати українців зі східних областей з острів’янами. Ось тільки… чи не можна порівняти нас із вами з адресатами цього вірша?

Адже не можна дурити себе, вважаючи, що ідеї ДНР та ЛНР на Сході не мають прихильників серед мирного населення. Таких людей може й небагато у відсотках від усього населення, але достатньо, якщо рахувати у сотнях і тисячах. Хочеться вірити, що здоровий глузд і справедливість запанують на нашій землі, безглузда війна припиниться, терористи будуть знищені, і… прихильники сепаратистів знову, як і в попередні роки, опиняться серед українських громадян. Вони й далі житимуть, зустрічаючи новий рік за Москвою, лаючи «хохлів», мріючи «померти в Росії». І не треба себе дурити, мовляв, таких одиниці. Ні – їх більше, ніж ми боїмося.

Ось чому мені здається, що слова Кіплінґа, адресовані колись білим людям, можуть стосуватися й нас – тих, хто знає, що людська гідність є найвищою цінністю, тих, хто вірить у торжество правди, хто знає, що любов сильніша за ненависть. Поет каже нам, як потрібно спілкуватися з тими, хто цього не знає. І колір шкіри тут ні до чого…

***

Ви білої Людини

Тягар важкий прийміть.

Навчить цьому повинні

Синів з дитячих літ.

Нехай ідуть служити

Своїм рабам вони,

Бо ті й самі, мов діти,

Хоч зовні – дикуни.

Той білої Людини

Тягар важкеньким є...

Нехай лунають кпини,

А ви робіть своє.

Просте і добре слово

Несіть у кожен дім

І будьте наготові

Себе віддати їм.

Прийміть його сьогодні –

Цього чекає світ,

І дайте хліб голодним,

І немічних зціліть.

Коли ж настануть зміни

Пильнуйте до кінця –

Не пропускайте тліну

У душі та серця.

Тож білої Людини

Тягар, і працю з ним

Прийміть; і будьте сильні,

Бо поруч дикуни.

Поступливо й уперто,

Та з вірою в серцях

Своїм життям і смертю

Вкажіть їм правий шлях.

Хто білої Людини

Тягар важкий здійняв,

Прокляття собі в спину

Вважає визнанням.

Дикун зве чорне білим

І просить, щоб йому

Вернули любу-милу

Єгипетську пітьму!

Хай білу ту Людину

Тягар вперед веде.

Ніщо не є засильно,

Коли про правду йде.

Нехай вам тяжко буде,

Але надійде час

І хмурі дикі люди

Своїми приймуть вас.

Той білої Людини

Тягар у вас в руках

Дає замало вина

І мало переваг.

Але почніте зараз

З невдячності й пітьми

Крізь зло, крізь ніч, крізь чвари

Їх теж зробіть Людьми!