Вчора мені розповіли дуже цікаву й повчальну історію про те, як держава має ставитися навіть не до своїх громадян - до своїх людей.

Отже, у одного мого товариша в Рубіжному Луганської області залишалася 98-річна бабуся-єврейка та батьки вже також похилого віку. В 20-х числах травня батько приїхав до Києва та подав документи на виїзд до Ізраїля у зв'язку з катастрофічною ситуацією на Сході. 

Здавалось би, ну кому потрібні двоє пенсіонерів та майже сторічна бабця? Жодної користі ні в плані роботи, ні в репродуктивному сенсі немає. Це, навпаки, утриманці, які просто ляжуть зайвим тягарем на державний бюджет. 

І тим не менше, через 3 дні (!) консульство видало позитивну відповідь й одразу закупило квитки на літак з Донецька на 16 червня. Однак після бойовиська 26 травня швидко поміняло квитки на 1 червня з Дніпропетровська. 

Далі за родиною прямо в середину регіону в стані війни були відправлені співробітники "Сохнут" та посольства в Україні. Які кілька днів розробляли маршрут вивезення людей, після чого був виділений мікроавтобус з озброєною охороною, яким зазадлегідь визначеним маршрутом через Сватово-Харків й вивезли людей до Дніпропетровська. 

За словами товариша, рівень продуманості операції був настільки високим, що бусик не потрапив на жоден блокпост терористів, а на українських блокпостах все було заздалегідь узгоджено, тому жодних питань й затримок не виникло.

В аеропорту, у vip-терміналі на старичків вже очікувала спеціальна бригада медиків, що вилетіли з Ізраїля для супроводу. По прибутті родині була виділена трикімнатна квартира в Хайфі з виходом до моря, де на них вже чекав заповнений продуктами холодильник (!). Про пенсію та одразу виділену чималеньку матеріальну допомогу просто мовчу.

Я нічого не хочу сказати. Просто люто позаздрю громадянам держави Ізраїль та євреям. В них й справді тепер є Земля Обітована. Ну, й трошки прикро, що в мені немає єврейської крові 

ЗИ: Вважаю, що ми просто не маємо вибору, окрім як побудувати таку саму державу.