Відставка першого віце-прем’єра кримського «уряду» Рустама Теміргалієва, вигнання міністра охорони здоров’я анексованої республіки Петра Міхальчевського і погрози Сергія Аксьонова відправити у відставку інших міністрів – все це, звичайно ж, обговорюється і в самому Криму, і в Україні, і в Росії. Висуваються різні версії – і про корупцію, і про боротьбу кланів, і про те, що Москва готується замінити кримських чиновників власними кадрами.

За лаштунками залишається ще одна обставина – те, що кримські чиновники просто не можуть управляти півостровом в умовах, в які їх поставила російська окупація Криму.

Путін без зайвих коливань замахнувся на саму географію та логістику розвитку півострова. За всі століття свого існування Крим ніколи не існував у відриві від материка – зрештою, це півострів, а не острів. Так, в античності грецькі поліси залежали виключно від морської торгівлі. Але коли почалося освоєння самого Криму, виявилося, що без степів України йому не жити.

Щоб у цьому переконатися, достатньо подивитися на карту Кримського ханства. Держава кримських татар охоплювала куди більш значну територію, ніж сам півострів. Завойовники були не дурніші за господарів. Катерина II спочатку встановила повний контроль над прилеглими до Криму територіями, а вже потім віддала наказ про окупацію півострова. І з тих часів зв’язок півострова з материком не переривався. Так, в Радянському Союзі Кримська АРСР спершу була частиною РРФСР, а не Української РСР. Але в єдиній державі це не мало ніякого значення. Формальністю швидше були самі республіки.

Путін виявився першим, хто підняв руку на географію та історію Криму. Так, можливо, спочатку президент Росії готувався до окупації Одеської та Херсонської областей, але сьогодні Крим залишився сам по собі. І правда полягає в тому, що такою територією просто не можна управляти. Та до того ж ще й в умовах конфлікту з материком, відсутністю досвіду управління півостровом як островом, корупції – кримської та російської і опори на дилетантів. Тому що професійні люди в авантюрах не беруть участь. А окупація Криму – банальне самодурство.

Вигнаний з уряду Криму Рустам Теміргалієв стверджує, що виконав обіцяне. Звучить це, м’яко кажучи, анекдотично. Теміргалієв запам’ятається тим, що закликав жителів Криму перейти до крапельного зрошення – і це при існуванні Північнокримського каналу. Результат – кримське рисівництво загинуло, на черзі – все інше сільське господарство півострова. Щоб зрозуміти долю цього сільського господарства, досить просто поцікавитися, що вирощувалося в Криму до запуску каналу і яким чином. І ми зрозуміємо, чому після депортації кримських татар, які пристосувались до роботи в умовах водного дефіциту, півострів перетворився на пустелю. Про проблеми з продуктами, з банківською сферою, з курортним сезоном, із транспортною логістикою вже досить багато сказано. Але смішно думати, що за все це мав би відповідати один Теміргалієв. Або навіть один Аксьонов. Або весь кримський «уряд». Або навіть уряд Росії, який вже провів два виїзних засідання в Криму.

У відставку мав би піти сам Путін

Якщо бути чесним до кінця, то слід визнати, що у відставку мала б піти людина, що ухвалювала рішення про анексію Криму і прирекла населення півострова на життя в умовах насування катастрофи управління – президент Росії Володимир Путін. Але навряд чи ця ідея сподобається Володимиру Володимировичу.

Він буде як і раніше шукати винних у тому, що Крим – це півострів. Що без України цей півострів «загнеться». Що всі амбітні проекти нової транспортної інфраструктури, забезпечення ресурсами і продуктами, розвитку курорту будуть з кожним місяцем коштувати все дорожче і дорожче і зрештою тягнути на дно Чорного моря не тільки народне господарство Криму, а й економіку самої Росії. Так, у цієї країни багато ресурсів. Але аж ніяк не нескінченна кількість. І Росія – це аж ніяк не тільки Крим. Це десятки регіонів, які доводиться забезпечувати з федерального бюджету. І витрати, які доводиться з кожним днем скорочувати. Тому що Крим. Тому що в кільці ворогів. Тому що санкції.

Тому крах кримської влади неминучий. Але це тільки початок великого краху. Все дуже просто: авантюри здійснюють авантюристи. А авантюристи не можуть не довести свою країну до цугундера.