Припинення вогню, запропоноване Президентом Порошенком, викликало вельми суперечливі відгуки. Проти - значна частина громадськості, командири і бійці територіальних батальйонів, експерти.

Здається, що висунута пропозиція передовсім має дипломатичну підставу. Напередодні підписання Угоди про асоціацію з ЄС українська влада демонструє конструктивність і твердий намір уникнути кровопролиття. Варто при цьому звернути увагу на важливу умову, яка якось випадає з обговорення. Припинення вогню чітко ув'язано зі встановленням контролю на кордоні. Коли цей контроль буде відновлений і яка його дійсна ефективність, залишається великим питанням. Якщо контролю повною мірою немає, то й припинення вогню не буде.

Другий найважливіший фактор - поведінка протилежної сторони. Важко очікувати всеосяжного припинення вогню, якщо ватажки терористів вже заявляють, що складати зброю не збираються. Останні події навколо Ямполя і Сіверська показують, що це не слова, а реальність. Тоді й припиняти вогонь і зупиняти АТО немає ніякого сенсу. Ворог здаватися не збирається, тому вся конструкція стає мертвонародженою. Більше того, якщо в результаті одностороннього припинення вогню атаки терористів не зупиняться і будуть гинути наші бійці, то влада повинна за це відповідати. Навряд чи досвідчений політик Петро Порошенко цього не розуміє.

Не може бути випадковим збіг у часі анонсування припинення вогню і панічних закликів Стрілка прийти на допомогу. Під нею він розуміє не посилку мародерствуючих козачків і наркоманів з різних чорносотенних організацій, а повномасштабне вторгнення регулярної російської армії. Вже очевидно, що попри крики і вереск Дугіна, Маркова та інших Москва не піде на порушення українських кордонів своїми регулярними частинами. Сприяти терористам будуть, озброювати і посилати гроші від Януковича теж будуть, але не більше того.

Серед тих, хто з великої території Росії з'явився в Україні воювати під прапорами терористів, не всі найманці. Є серед них і так звані ідейні. Це ті, хто до цього воював у Югославії за сербських братів, брав участь у чеченських кампаніях, захищав Південну Осетію й Абхазію. Вони взяли до рук зброю з різних мотивів. Деякі - за слов'янську єдність, інші - за Радянський Союз, велика частина - за відродження Імперії.

Російське керівництво, як йому здається, знайшло застосування енергії цих людей, направивши їх воювати в Україну. І чим більше їх загине в Донбасі, тим краще. Історія з полковником Квачковим наочно показує, який бризантний матеріал вони являють і яку небезпеку несуть для владної російської вертикалі. Однак план увійшов у суперечність з дійсністю. Нічого із задуманого не виконується, з Донбасу друге Придністров'я не виходить. З різних причин задіяти регулярну російську армію не є можливим.

Судячи з усього, навіть найагресивніші як у Росії, так і серед терористів цю гірку для себе істину осягнули. Наслідки для Кремля будуть вкрай небезпечними.

По-перше. Оформляється в ідейному і політичному сенсі вкрай права радикальна опозиція, що звинувачує російську владу в зраді. Характерна стаття Олександра Сергєєва в інтернет-виданні REGNUM, відомому своїми великодержавними установками. «Основні перешкоди до адекватної діяльності Росії в Україні містяться всередині сучасної російської державно-владної вертикалі і полягають у наступному: у боязні багатьох сучасних російських елітних груп та їхніх владних представників, які мають західні бекграунди і просто особисті та майнові інтереси на Заході, серйозного загострення відносин із Заходом і можливості подальшої ескалації холодної війни.

В інтереси цих груп існування сильної, цілісної і незалежної Росії входить в останню чергу». Поки Кремль прямо не звинувачується, але за цим діло не стане. Стрілок вже дозволяє собі про це говорити практично прямо.

По-друге. Розгорнута інформаційна війна проти України і зомбування російського населення набула таких розмахів, що просто так перемкнути її на щось інше не виходить. Якщо влада не буде вживати якихось, нехай і показних, дій, то дуже скоро шовіністичний угар знайде собі вихід вже всередині Росії.

По-третє. Всі бойовики з Росії в Донбасі не загинуть. Рано чи пізно частина з них повернеться на батьківщину. Стан їхній легко уявити. Звинувачення у зраді, висловлені усно, будуть найпростішою і найлегшою формою накопичилася злості. Набагато небезпечніше, якщо озлоблені і розчаровані почнуть встановлювати так звану справедливість, у їхньому розумінні, силою зброї.

Борис Нємцов прогнозує настрої терористів, які повернулися до Росії, і подальший розвиток подій. «Донбас до складу Росії не взяв, війська не ввів. Допомогу надавав, але не ту, на яку чекали. Убитих в Донецьку і Луганську, за винятком журналістів, підло кинув і сім'ям загиблих нічим не допоміг. Путін - зрадник, негідник і кидала. Саме так думають ті, хто воює в Донбасі. І ось ці добре озброєні, організовані люди повернуться до Росії. Що вони будуть робити з лукавим зрадником? Це вам не інтелігентні мітинги Болотної і Сахарова. Це вам навіть не Манежка націоналістів або безлади в Бірюльово... Тільки діяти вони тепер будуть не в Слов'янську, а в Москві. Пане Путін, ви цього хотіли? Ви це отримаєте».

Додамо до цього і тих українських терористів, які будуть витіснені до Росії в ході АТО. Не пускати їх через кордон складно в інформаційному та ментальному сенсі. За логікою російської пропаганди вони рятуються від репресій київської хунти. Однак це люди, які, м'яко кажучи, не в ладах з українським законом.

Знайти своє місце в мирному житті в Росії їм буде досить складно. Більшість із них не мають спеціальності або у них низький професійний рівень. Реалії російського життя суттєво відрізняються від того, до чого вони звикли в Україні. Когось підберуть спецслужби, але таких буде незначна кількість. Відчай і невлаштованість - ось що на них чекає в Росії. Результат легко прогнозований. І головного болю у сусідніх правоохоронців додасться.

Як розвиватимуться події в Росії в найближчому майбутньому, скоро побачимо. Одне ясно. Путін хотів він цього чи ні, але отримає свій Правий сектор, який принципово відрізняється від українського. Тож настав час давати завдання штатним борзописцям і починати нову інформаційну кампанію щодо пояснення підвідомчому народу, чому все так вийшло.