Гібридна стратегія гібридної війни

Мир в гібридній війні не досягається засобами традиційної війни.

В гібридній війні традиційні стратегії не працюють.

В гібридній війні демократичні держави приречені на поразку.

Лише держава, яка може забезпечити авторитарний контроль інформ-простору на всій території війни, перевагу військових мобільних підрозділів і інфраструктур доставки фінансів, солдат, зброї та боєприпасів, має шанс на перемогу.

Гібридна війна планується не під стратегію фронтальної війни, а під стратегію інформаційної війни.

Саме в інформаційній війні відбувається побудова альтернативної (зомбі-) реальності, всередині якої є можливим перетворення супротивника на ворога (приреченого на фізичне знищення) і нелюдь (хто не має права вважатися людьми).

Метою військових дій у гібридній війні є не завоювання чи втримання території, а хаос, неперервний конфлікт і постійне генерування провокацій і постановочних для зомбі-ЗМІ військових подій.

Постановочні військові події це події, які за суттю призначені винятково для зйомки картинки, яка використовуватиметься для показу в зомбі-ЗМІ. Після зйомки, постановочні військові події припиняються, і учасники постановки зникають з місця події.

Інформаційна війна є головною і управляючою складовою гібридної війни. Відповідно аналіз військової ситуації гібридної війни має включати аналіз сюжетів ЗМІ супротивника, бо саме там будується альтернативна зомбо-реальність, яка є базовою.

Суть інформаційної війни – ідентоцид, тобто знищення національної-державної-громадянської ідентичності країни-суперника до такого стану, коли про нього можна сказати одне – нелюдь і ворог. Суть ідентоциду – переконання більшості народу своєї країни, а в ідеалі і частини народу супротивника в злих намірах (злонаміренності) супротивника щодо своїх.

Маніпуляція реальностями в інформаційній війні відбувається так, що в неї попадає лише те, що вписується в зомбі-реальність.

Давайте подивимося на дві ситуації – 1) "вантаж-200" повертається на територію Росіії; 2) на російсько-українському кордоні відбувається військовий конфлікт.

Перша ситуація. В російській зобі-реальності "вантаж-200" (загиблі росіяни на Сході України) відсутній як факт, бо його переправлено на територію Росії приховано, а всі спроби поговорити про нього в Росії публічно класифікуються як брехня. Отже, якщо війну не буде розширено до відкритого нападу російських військ на Україну, то будь-які втрати росіян залишаться поза знанням росіян. А це означає, що загиблих росіян просто не існує в масовій зомбо-свідомості в Росії.

Друга ситуація. В російській зомбо-реальності не існує тієї маси колон машин, що перетинають російсько-український кордон майже щодня з терористами-найманцями, зброєю і боєприпасами. Відтак, коли українські війська знищують ці колони, вони мають ще й піклуватися про те, щоб кулі не потрапляли у російських прикордонників, бо інакше Росія пред'являє протест про мовби напад українців на російських прикордонників. Інакше, кажучи якщо в зомбо-реальності росіян колон з терористами, зброєю і боєприпасами нема, то дії українських військових кваліфікуються як напад в російській зомбо-реальності.

В гібридній війні на власній території перемогти неможливо. В гібридній війні немає кордонів – саме це не може зрозуміти українська влада.

Українсько-російський кордон неможливо перекрити, якщо Україна не контролює інформ-простір та повітря Сходу України, а терористи продовжуватимуть здійснювати провокації щодо кордону та на всій території під зйомку російськими журналістами.

Мережеві дії терористів на нашій території в сукупності з підтримкою російських військ на кордоні постійно дозволятимуть продовжувати Росії постачання терористів, зброї та боєприпасів на українську територію.

Допоки ми не контролюємо інформаційний простір на власній території Сходу України, ми не можемо розраховувати на підтримку там власного населення. А це означає постійне підкріплення терористів з боку зомбованого населення.

Мова йде про просту річ – повну і тотальну заборону російським журналістам бути присутніми на Сході України. Російські журналісти ведуть проти України інформаційну війну, відтак повинні бути визнані українською владою як ворог. Журналісти російських ЗМІ можуть отримувати сюжети тільки від українських журналістів чи від офіційних установ в Україні.

Успіх мирного плану Президента виглядає сумнівним. Єдина вигода від такого плану – Україна має отримати реноме сторони, яка запропонувала мирний шлях урегулювання ситуації для морального права на наступну фазу очищення території України від терористів.

Водночас давайте поговоримо про слабкі сторони мирного плану Президента України.

Як можна виграти війну?

План Президента щодо миру – це на моїй пам'яті перший стратегічний план, який українська держава взагалі розробила і буде намагатися впроваджувати.

Звичайно ті, хто розробляв такий стратегічний план, мають дуже обмежене уявлення про стратегію, тим більше про військову стратегію.

Щоб зрозуміти обмеження таких стратегічних планів, потрібно взяти до уваги наступне.

Війна може закінчитися в двох випадках: 1) Коли її припинить той, хто її почав; 2) Коли у війні виявиться переможець.

Щоб закінчити війну, потрібна явна перемога. Принизливі поступки агресору лише відтягнуть її завершення.

Реакція Росії на мирні пропозиції Президента України 20 червня 2014 року -приведення військ центрального військового округу РФ приведено у повну бойову готовність 21 червня 2014 року. Ці дії Росії можуть виглядати незрозумілими і неадекватними, якщо притримуватися тих уявлень, які покладені розробниками мирного плану Президента у його основу.

Всілякі розмови про мир всередині України без перемоги над Росією це лише втрата часу, зусиль і людських життів.

План Президента це пропозиція миру з позиції сили щодо терористів. Водночас в плані Президента немає чіткого послання – "Примус до миру", "Ультиматум терористам". Тобто немає тієї публічної чіткої позиції, у якій звинувачує нас Росія. В примусі до миру з позиції сили немає нічого ганебного. Це потрібно говорити відверто.

Миру не можна досягти, ведучи переговори з лідерами ДНР і ЛНР. З лідерами ДНР і ЛНР немає сенсу про щось домовлятися, бо не вони є ініціаторами війни.

З новообраними і відтак легітимними представниками ДНР і ЛНР, якщо такі з'являться, теж немає сенсу домовлятися, бо вони не контролюватимуть територію ДНР і ЛНР.

Сила може домовлятися з іншою силою. Лише той, хто встановить контроль над територією, може в принципі домовлятися з тим, хто претендує на контроль над територією.

На контроль території ЛНР і ДНР претендують лише два суб'єкти – влада Росії і влада України. Саме ці суб'єкти можуть вести мову про мир.

Нам всім потрібно зрозуміти прості речі:

1. Метою Росії щодо створення ДНР і ЛНР є не організація процвітання цих республік, а знищення їх людського, економічного та інфраструктурного потенціалу. Саме тому будь-які переговори про мир з Росією приречені на поразку, якщо ми не погодимося не принизливі ультимативні умови, які вона висуває. Коли ми погодимося на такі умови, то мир буде лише тимчасовим. Після цього знову буде війна і знову новий ультиматум.

2. Що б не говорили офіційні представники влади Росії, вона не збирається припиняти війну просто тому, що ллється кров і Україна хоче миру. Зрозумійте просту річ – війни не починають для того, аби заключити мир, не досягнувши цілей. Бо війна це дуже дорого, аби в неї просто гратися. Росія піде до кінця, буде воювати до чиєї-небудь перемоги, постійно говорячи про те, що Україна в усьому винувата. Це означає затягування війни на роки або перехід до її гострої фази з інтервенцією Росії на територію Сходу України.

3. Без дієвих і ефективних санкцій світу проти Росії цю війну Україні не виграти. Тому Україна має вдатися до ультиматуму – або США та Європа відважуються на ефективні санкції проти Росії, або Україна перестає сподіватися на допомогу Заходу і вдається до більш рішучих дій.

Водночас говорити про досягнення миру двом Президентам України і Росії є сенс для України тоді, коли Україна може щось запропонувати Росії. Зараз нема нічого вартого для Росії, що могла б запропонувати Україна, не знищивши те, за що ми боролися в громадянський протестах 2013-2014 років. Ми не можемо запропонувати Росії те, що їй потрібно, бо це б означало програти війну.

Щоб Україна могла щось запропонувати Росії, потрібно це щось отримати.

Стратегія 1. Перенести війну з території України на територію Росії. Взяти в облогу міста на території Росії таким же способом – шляхом насичення найманцями без ознак ідентифікації російських міст і захопленням об'єктів інфраструктур. Звільнення міст Росії та об'єктів інфраструктури в обмін на звільнення міст Сходу України могло би бути торгом щодо миру.

Стратегія 2. Планомірне і багаторазове знищення газопроводів на території Росії. Припинення такого знищення могло би бути торгом щодо миру.

Стратегія 3. Превентивна несподівана і масована атака українських збройних сил на російські збройні сили біля кордону Росії на території Росії. Припинення атаки могло би бути торгом щодо миру.

Стратегія 4. Навчитися перемагати у гібридній війні. Звільнити генералів, які вміють воювати тільки традиційними засобами, знайти тих, хто розуміє те, що написано вище, і призначити їх командувачами. Почати вести гібридну війну авторитарним чином.

Отже або ми перетворюємо гібридну війну у звичайну війну, або включаємося у гібридну війну авторитарними засобами.

Всі такі дії виводять війну у публічну площину, поступово знищують зомбі-реальність в Росії. Такі дії вперше дозволяють досягти стратегічної переваги України над Росією. В іншому випадку потрібно готуватися до програшу України у війні з Росією.

Можливі ризики таких стратегій – якщо в цих діях нас не підтримає світ, можливе введення регулярної армії на Схід України та/чи бомбардування Росією міст України.

Тому – або принизливий мир, або організація авторитарного військового управління у гібридній війні, або перехід від гібридної війни до війни між регулярними арміями і готовність до масових жертв серед мирного населення.

Такі речі не повинні викладатися публічно. Але у мене немає змоги донести своє бачення до людей, що приймають рішення у війні, інакше, ніж публічно. У мене немає змоги переконати українську владу у тому, що вона помиляється в розумінні стратегії можливого миру.

Нам потрібно зрозуміти ці неприємні і жорсткі речі, бо інакше наслідки будуть ще більш жорсткими.