У Москві неподалік кінотеатру «Жовтень», де проходить фестиваль, є одне кафе, куди я зазвичай ходжу обідати. Кафе як кафе: червоні диванчики, захекані офіціантки, телевізори з музикою, футболом і рекламою під стелею. Першого ж дня по телевізору я й побачив цей рекламний рядок, у своєму роді абсолютно чудовий, про якийсь кінотеатр: «На самом гигантском экране страны». Подумав, що ось уже «самый большой» не діє, а тільки самий гігантський серед інших гігантських.

Я ще не знав, що це дике словосполучення стане пророчим для вечора, що наближається.

***

Відкриття Московського кінофестивалю відбувається у кінотеатрі «Росія». З року в рік я ігнорував церемонію, але цього разу мені подарували квиток.

Найцікавішим була не червона доріжка, не зірки, не студенти, які танцювали і співали на сцені, і навіть не фільм відкриття - документальна «Червона армія» про радянський  хокей, а - ось парадокс - офіційні промови.

Першим виступав міністр культури Володимир Мединський, якого, наскільки мені відомо, люто ненавидить мисляча частина культурного співтовариства. Він почав читати офіційне привітання Путіна кінофестивалю:

- Вітаю вас з відкриттям...

І раптом замовк.

Затримка протривала кілька відчутних секунд, після чого міністр продовжив:

- 36-го Московського міжнародного кінофестивалю. Вибачте, занадто велика цифра.

Очевидно, римські цифри, вписані в текст, виявилися незвично складними для автора сентенції про наявність у народу Росії однієї зайвої хромосоми. Щоб зам'яти конфуз, міністр після оголошення привітання вибухнув невеликою промовою про фільм «Червона армія»:

- Не випадково фестиваль відкривається фільмом про знамениту Червону машину, Червону армію, яка, як ми знаємо, від Москви до Британських морів і сьогодні «всех сильней».

Малася на увазі російська збірна з хокею чи російська армія - міністр не уточнив.

В будь-якому разі головним на вечорі все одно повинен був бути Нікіта Міхалков, що й сталося: наприклад, актриса Поліна Кутєпова, яка вийшла привітати голову журі Гліба Панфілова, так і простояла біля свого мікрофона, встигнувши вставити лише кілька слів. Нікіта Сергійович, в свою чергу, не злякався гострих тем:

- Цього року складно фестивалю. Санкції, багато хто боїться їхати, наші гості, яких запрошували ми, яких я запрошував, кажуть: «давай трохи пізніше». Проте фестиваль живе. І що мені здається важливим - може, воно навіть і добре.

Сказаного йому, втім, видалося мало, і під час наступного виходу до мікрофона, вручаючи Глібу Панфілову ювелірний ланцюг, він повернувся до явно наболілого:

- Слава Богу, на святого Георгія санкції накласти не можна, а от на ланцюг можна.

Потім був фільм про хокей - посередня спортивна документалістика, відчутно спотворена на користь улюбленця Путіна - В'ячеслава Фетисова, хоча поруч із ним у тій легендарній збірній грали не менші майстри, такі як Харламов, Якушев і Третьяк.

Отже, якщо підсумувати, то за один вечір мені вдалося дізнатися, що:

- ВДІК - найкраща кіношкола у світі (сказано одним із ведучих);

- Російська збірна з хокею найсильніша  у світі (хоча насправді - лише третя);

- Червона, тобто російська армія, зараз успішно воює у Великій Британії.

Ну а що стосується світської, настільки улюбленої журналістами частини, то її, як, в принципі, і всю церемонію, від початку і до кінця можна виразити в роздрукованому на принтері оголошенні, що висить у чоловічому (!) туалеті кінотеатру «Росія»:

«Шановні пані (!) і панове.

Не кидайте папір в унітаз.

З повагою, Адміністрація »(саме так, з великої літери).

Російський слон - самий гігантський у світі.

Поза сумнівами.