Десь рік тому був у Криму на йозі. Долетів літаком до Сімферополя і взяв машину на прокат.

Машина була джип-Вранглєр, але паркєтнік, задньоприводний... Чувак, який привіз мені машину в аеропорт, чесно попередив: Ездить только по нормальным дорогам.Если захотите настоящий офф-роуд, мы вам дадим другую машину... Окей, кажу, всьо понятно, командір...

Але ж ми українці - хитрі... Нас обмануть дуже сложно… По нормальній і рівній дорозі до Кацивелі треба було їхать годин дві... Але в мене був GPS на Ай-фоні і амбіції для короткого путі.

Я його знайшов сам (путь)... А український GPS, скажу я Вам, це абсолютно психоделічна вешч, особливо в поєднанні з кримськими короткими дорогами...

Я думаю, що цей GPS програмірував лічно Віктор Андрійович Ющенко у форматі своєї “дорожної карти”, так шоб можна було побачить усякі інтірєсні достопрімєчатєльності, особенно в контексті різних скіфських ям та трипільских колдойбин…

В общим, шоб не затягувать, цю грусну і поучітєльну історію, можу сказать, що через 20 хвилин путі я звалився в якусь яму… Благородна американська машина лежала посеред калюжі і безпорадно перебирала лапами, як жук олень, перекинутий на спину…

Можна було тільки уявити вираз обличчя мого автоділлєра, який щойно вивів мене на абсолютно нормальну трасу, коли я йому передзвонив і сказав: діко ізвіняюсь, шеф, я тут трохи чогось слєгка перекинувся і потребую хелпу…

Думаю, якщо він подумав, що я абсолютний кончений безнадьожний долбо*об, то він, к сожалєнію, був асболютно прав…

Зате пока я чекав помощі, то купив і ззів якусь дуже смачну ліпьошку у селі кримських татар з помідором. Ліпьошка була вкусна, а мєсні жителі довольні, бо останній раз, судя по всєму, тут бачили туріста в часи Менглі-Герея, коли тогочасні сутіньори гнали наших українських роксолан через Дикий Степ в роскошні ночні клуби Бахчисарая…

Мєсні жителі фотографірувалися коло перекинутої машини і бажали мені всіляких благ… А може просто казали мені в глаза, що я долбо*об, бо кримськотатарської я не знаю, а контакту Османа Пашаєва в мене не було…

Невдовзі приїхала помоч і витягла мене лєбьодкою. Короткий путь обійшовся мені в 8 лишніх годин мандрів і штраф, більший ніж вартість оренди машини раза в два…

Как говоріцца, - нєгатівний опит – теж опит, хоч це й неправда… На всякий случай я сказав автоділлєру, шо я з Маскви, шоб не позорить родіну…

Коли я добрався до готелю, то обнаружив, що мій заздалегідь заброньований номер зайнятий якимись протівними і крайнє недружелюбними кацапами…

Вони сиділи на брудному полотенці, пили качественне вино з пластікової бутилки з під пива і їли ложкою кавун… На лавці сиділа дитина предшкольного возраста і тоже пила вино…

Я їх застав якраз посеред воспітатєльного процеса, бо папа саме казав мамі: та какого х*я ти псіхуєш, ето ж нє водка, пусть лучше с нами, чем где-нибудь в падваротнє…

Коли я сказав їм – здраствуйте, то глава сім’ї виплював кісточки з кавуна і кудись в сторону спросив: кто ето? …

Главний по готелю чувак на мій вопрос, “шо за херня?” откровєнно засміявся мені в ліцо і сказав: та ми подумалі, шо шото с вами случилось и ви уже нє прієдєтє (він навіть не догадувався, настільки був близький до істини)… А у нас же бізнес – время-деньги, понимаете, самий сезон…

Потім я рішив (після трудного дня) піти в ресторан повечерять. Замовив з меню кусок сьомги і чекав хвилин сорок…

Прийшов офіціант і сказав: сьомгі нєт і нє будєт…

–Ясно, кажу, а что будет?

– Есть пикша, свежемороженная…

- А свіжого нічого нема у вас?...

–Нет, в Черном море рыбы вообще нет… Выловили… - сообщив мені офіціант про глобальну екологічну катастрофу абсолютно буднічним язиком…

Странно кажу, - В Болгарії є, в Турції є, і даже в Одесі – є, а у вас виловілі…

- Да, вот так, - легко согласився офіціант…

Через півчаса офіціант прийшов і лаконічно доповів: нету пикши, рис будете?

– Та, буду, кажу, бл*ть… дай хоч шо нібудь…

Він пішов і повернувся з вєстю, що рис закончився, але є молода картопля…

Ну, в смислі не то щоб прямо зовсім є, але скоро привезуть, буквально на мінутах…

І для чогось поцікавився: ложки брать будете?...

Та нє, кажу спасібо, я завтра прийду… Коли виходив з ресторану, то почув як офіціант бурмотав собі під ніс: “странний народ…”…

… На пляжу плавали медузи, а на матрасах лежало кілька п’яних людей в майках “Рождьонний в есесесер”…

На камні сиділи дві лаконічних дєвушки размєром з Ніколая Валуєва і розказували про останню колєкцію Гуччі…

Вони пили пиво з кулька… Двоє малорослих москаленят коло пірса намагалися утопить кішку в волнах Чьорнаго моря. Коли я прийшов, то вони якраз прив’язували кішці каменюку на шию шнурком од отцового кросовка. Кішка возмущалась і царапалась…

Отєц хропів рядом і не зважав на тіченіє жизні…

Я освободив животне і наорав на малолєтніх виродків, вони одбігли на безопасне расстояніє і сказали мені: пашол на**й казьол!... Я в їх кинув камнєм, але так, - не пріцельно...

В кіоску я купив пачку чіпсів “Гвардейские” і бутилку пива… На чіпсах був намальований німецький солдат і гвардєйська лєнточка...

Чіпси ми поділили з спасьонною кішкою справедливо, в пропорції 50:50… Пиво я випив сам…

Кішка доїла чіпси з кулька, потом наділа його на голову і пішла додому. По дорозі вона билася об мусорні баки і стовпи по причині отсутствія зрєнія із-кулька на голові…

Потом кульок спав, вона сіла отдихнуть і ззіла абрикос, яки валявся коло урни…

На другий день кішка пішла зі мною на йогу… Сначала просто дивилась, а потом почала робить якісь асани… В общим, за Кримом я пока не скучив…