У середині 90-х, працюючи в Німеччині, а потім в адміністрації Президента, мав можливість спілкуватися з багатьма іноземними високопосадовцями та колегами-дипломатами. Нагадаю, тоді тема розширення НАТО на схід та вступу нових демократій цього регіону до ЄС була в центрі дискусій про нову архітектуру північноатлантичної безпеки. Зухвалим викликом новій Європі стала шовіністична та агресивна політика Мілошевича, через яку вибухонебезпечна ситуація склалася на Балканах, що перейшла згодом у гарячу фазу.

Росія, пам´ятаємо, відчайдушно заперечувала необхідність вступу нових членів до НАТО, називаючи це загрозою своїй безпеці.

Якою була відповідь демократичних країн? Сказав би так – адекватною. Проаналізувавши ситуацію, на Заході зрозуміли, що нестабільна Центрально-Східна Європа, а тим більше вогнище напруги на півдні континенту, нестиме безпосередню загрозу його інтересам.

Особливу та показову роль у формулюванні завдань та практичних дій для тодішньої Європи відіграла Німеччина. Звичайно, за цим ховалося також і прагнення до більшої ролі в європейських та світових справах – об´єднана Німеччина почала відчувати смак економічної та політичної сили.

Що було зроблено? До відома Кремля довели, що питання про розширення як НАТО, так і ЄС не обговорюватиметься. Бо розширення простору свободи, демократії та вільної ринкової економіки не може бути загрозою для нормальної країни.

З іншого боку, зважаючи на неадекватність Мілошевича, після неодноразових спроб знайти компроміс шляхом переговорів (в одному з таких заходів особисто брав участь) було прийнято рішення про силовий варіант повернення ситуації у нормальне русло.

Квінтесенцією такого підходу стала фраза одного німецького урядовця: "або ми стабілізуємо Центрально-Східну Європу, або вона дестабілізує нас".

Паралелі напрошуються самі собою. Тільки, на жаль, з гіршими вихідними позиціями: глобальній безпеці тепер загрожує член Ради безпеки ООН, він анексував частину території іноземної держави, йде неоголошена гаряча війна, агресор продовжує використовувати переговори як ширму та допомагає терористам.

Слово знову за Заходом. Приклад країн ЦСЄ та Балкан має спрацювати. Вони тепер – осередки стабільності і частина цивілізованого світу. А могло бути інакше. Отже, треба діяти, а не висловлювати чергові стурбованості.

Тому, перефразовуючи:

"Або Захід стабілізує Україну, або Росія дестабілізує Захід".

Така от проста логіка...

P.S. До речі. Не можна не привітати ЄС та Австрію за показову "координацію дій" щодо агресора. Браво! З таким підходом до питань зовнішньої політики і безпеки ЄС має райдужні перспективи втратити не лише ініціативу, але й репутацію. Не кажучи вже про претензії на якесь лідерство.

P.P.S. Міністрам закордонних справ ЄС не слід боятися називати речі своїми іменами: мова має йти не про "стабілізацію ситуації в Україні" та "проросійських сепаратистів", а про "наслідки агресії Росії проти України" та "засланих в Україну РОСІЙСЬКИХ ТЕРОРИСТІВ". Не треба на догоду Москві свідомо чи несвідомо зміщувати акценти.

Чи це просто небажання протидіяти державному тероризму?