MENU

«Хай береже вас Бог і Слава Україні!», - жіночка вітає бійців АТО у маршрутці

2242 2

Дорога – це завжди пригода. Дорога в місця, які не звуться рідними – подвійна пригода. Центральна Україна, видалась мені перехідною зоною, між воєнним сходом. І не менш стурбованим, але розміреним життям західної частини країни. Перехідна зона між українською і російською мовами.

В містечку, в яке їду, в гарячі дні зими з радістю повалили бюст Леніна. Тепер п’єдестал, де він стояв пофарбований в синьо-жовті кольори. Пенсіонерка, яка найдужче любила вождя, і нині носить до підніжжя пам’ятника квіти. До слова, люди, які валили символ тиранії, перед тим, їздили на анти-майдан, можна сказати тиранію підтримувати. А ще до теми перехідності, хочу згадати новини. Які транслюються як з проросійських, так і з адекватних каналів(останні звісно дивиться меншість). Тому тут позиція «ні за тих, «ні за цих» є популярною. Хоча зрозуміти, що ж насправді відбувається в країні складне завдання, як для народу так і для влади.

Багато хто, після всіх кривавих подій, зневірився у всіх можливих покращеннях-перемир’ях. Не зневірилися лише ті, хто хвилюється за країну не лише словами, а і ділами.

У маршрутці, якою повертаюсь в столицю, їдуть семеро хлопців в камуфляжі. Вони виглядають втомленими, але це не просто втома від неспання, чи фізичної праці. Це, окрім усього, смуток в очах і рухах, різкість в розмові. Спершу від такого сусідства, хочеться відгородитися навушниками і музикою. А з іншого боку чи часто, я зустрічаю солдат, які воюють в гарячих точках країни. Дуже символічно в автобусі гучно грає «Любе» і хіт «Давай за». Хлопці підспівують, говорять, що пісня про них. І помалу починають розговорюватися з сусідами по кріслах. Нагостривши вуха почула, що служать вони в складі Національної Гвардії десь поблизу Карачуна. Родом з Дрогобича та Трускавця, отримавши відпустку на шість днів, їдуть додому. І хвилюються, що можуть запізнитися на потяг, тому весь час нагадують водієві, аби той їхав швидше(і він їде).

Розказують, що з рідними прощалися двічі, і коли стояли на Майдані, і коли добровільно ішли на Схід. Жаліються, бо багато жителів Донбасу називають їх фашистами. Знаходять форму нац. гвардії і в ній нападають на людей, грабують машини. Зразу згадуються історії повстанців, в часи Другої світової і НКВС, які перевдягалися в форму УПА. Тиск на солдат дуже сильний, умови перебування, теж не важні. «Плавлення» під час спеки, та розмоклий хліб і одяг, який немає де просушити в часи дощу. Хлопці мають вищу освіту, один з них розказував, що любить мандрувати автостопом. За місяць отримали три тисячі гривень. Втомлені, але не жаліються, справедливість варто відстоювати, хай це часом і не вдячна справа.

Думаю, ну звідки в країні скільки злості, коли ті хто мали б бути озлобленими, такі прості люди? Щиро і просто розказують про серйозні речі, про особливості служби. Дуже хочу, щоб всі хто любить життя – були живими. Проїжджаючи Бориспіль і десятки світлофорів, уже вся маршрутка поглядає на годинники і переживає, щоб хлопці встигли потрапити додому.

Встигаємо, ось і фасад вокзалу, ще десять хвилин до відправлення потяга. На виході з автобуса, жіночка дає одному з хлопців іконку Богородиці.

-         Хай береже вас Бог і Слава Україні!

-         Героям слава! На ходу відповідають хлопці.

Христина КОТЕРЛІН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини