Під час цьогорічної вступної кампанії знову постало питання повторного вступу на бюджет. Тобто чи має громадянин України право на безоплатне навчання на відповідному освітньому рівні, якщо він/вона вже провчився на ньому якийсь час за кошти держбюджету? Законодавство не дає чіткої відповіді на це питання - ні ще чинний Закон "Про вищу освіту", ні ст. 53 Конституції. Зазвичай ВНЗ ставились до цього питання по-різному. Натомість цього року на сайті МОН з'явилось роз'яснення, яке забороняло повторне навчання на безоплатній основі. Сьогодні воно зникло, а приймальні комісії отримали можливість власного трактування. Зараз у багатьох ВНЗ тривають перевірки фактів нецільового використання коштів і приймальні комісії навряд будуть визнавати право на безоплатне навчання тих, хто вже провчився на бюджеті.

Очевидно, що потрібне чергове роз'яснення Конституційного Суду деяких позицій "права безоплатно здобути вищу освіту". Цікавий збіг: півтора місяці тому Конституційний трибунал Польщі визнав неконституційною заборону на безкоштовну другу вищу освіту, яка діяла з 2011 року. Таке ж питання періодично виринає в Конституційному суді Німеччини.

Але йдеться не лише про трактування Конcтитуції. Це питання вивело на поверхню ряд хронічних проблем української вищої освіти. Отже, дозволяти скільки завгодно разів вступати на бюджет, кидати, потім знову вступати і так аж до отримання диплому не можна. Разом з тим не можна людині забороняти змінити ВНЗ чи спеціальність, особливо в наших умовах, коли абітурієнти а) за великим рахунком обирають кота в мішку б) здебільшого не навчені обирати. За аналогією, будь-хто з нас може повернути куплену річ протягом якогось часу та отримати назад гроші.

Провідна світова практика йде у напрямку lifelong learning - розвитку здібностей навчатись/самонавчатись, маючи які, можна здобувати різні компетентності протягом всього життя. Тому нам потрібно шукати золоту середину та рухатись паралельно в декількох напрямках.

1) Дозвіл безоплатно повторно здобувати вищу освіту, якщо відповідний освітній рівень ще не здобутий, потрібно залишити.

2) Разом з тим, зменшувати витрати на реалізацію такого право необхідно якісними змінами:

- Зв'язок ринку праці та вищої освіти. рецептом золотої середини тут є допуск роботодавців до формування змісту вищої освіти та допуск професіоналів не з академічного середовища до викладання. - Розвиток мережі дорадництва. найлегшим тут є ЗНО під час навчання в школі, яке не оцінює знання, а виявляє схильності школярів до тих чи інших галузей знань.

- Дієва система забезпечення академічної мобільності, коли ВНЗ можуть без труднощів визначити академічну різницю, таким чином кількість перезарахованих курсів потенційно може бути більшою.

- Зовнішнє оцінювання якості вищої освіти та публікація його результатів на сайті ВНЗ, що створить орієнтири для абітурієнтів та дещо послабить роль батьків та дідусів з бабусями під час вибору вишу.

- Активна позиція ВНЗ. Конкурувати за абітурієнта потрібно не на телефонному дроті під час вступної кампанії, а задовго до цього. Дні відкритих дверей можуть бути не стаціонарними, а мобільними. Викладачі з воркшопами можуть приїжджати до шкіл та рекламувати свою кафедру не з хвилинних відеороликів. Їздити можуть не лише викладачі, а й відомі випускники.

- Наповнення сайтів ВНЗ якомога повнішою інформацією про програми та курси.

Нам потрібно навчатись несприймати аргументи про завеликі витрати на освіту, витрати можуть бути не завеликими, а неефективними. Тому потрібно думати не про їх скорочення, а про підвищення їх ефективності.