Храм Лотоса лишає неоднозначні враження, у крішнаїтів багато квітів і всі радісні, а найбільша мечеть Індії засмучує дорожнечею.

В цьому пості я вирішила об'єднати три різних храми абсолютно різних релігій - holy day так holy day!

Почнемо з найбільш незвичайного - з храму Лотоса. Їхали ми туди громадським транспортом - на метро. Маю зізнатися, метро Делі мене приємно здивувало: новенькі поїзди, чистота, за зламані двері - штраф у 5 000 рупій або тюрма, або і те і інше.

 Цікаво, що в черзі за жетонами на метро стоять тільки представники чоловічої статі: жінки можуть проходити до каси без черги, але тоді їм треба сильно штовхатися і "перти" перед мужиками, а також всіляко тикати свої руки з грошима у вікно касира.

Загалом, добралися ми до храму Лотоса добре. До того ж частина шляху була надземною, тож було ще й цікаво.

Біля храму виявилася черга в кілька сотень метрів завдовжки. Простояли 15 хвилин і потрапили-таки всередину (про наш перший день у Делі, коли ми не змогли потрапити до мечеті, бо був понеділок - читайте тут). Охоронці доброзичливі і грошей від тебе не хочуть, хоча може і хочуть, але мовчать - і то добре. Це - на підході до храму:

 Як бачите, храм цього дня не користувався особливою популярністю у іноземців, зате індійці були дуже щасливі. Загалом, це храм релігії багаї - не секти, а саме релігії. Мені вона і досі не зовсім зрозуміла, але в цілому вони вірять у єдність Бога і єдність релігій. Ніби як за мир у всьому світі, але ніби як і не зовсім. Ця релігія зовсім молода, з'явилася у середині 19 століття у Персії.

 У багатьох країнах світу є храми багаї, причому в кожній країні вони виглядають по-різному: в традиційному для кожного регіону стилі. У храмі знімати і розмовляти не дозволяється - можна тільки молитися. Кому - не зовсім зрозуміло. Молитва триває 10 хвилин, до її закінчення вставати і йти не можна. Всередині храму лише стіни, лави та кафедра з мікрофоном. Інтер'єр нагадав мені конференц-зал радянських часів. Але енергетика там серйозна… Загалом, молилася "Отче наш".

 Після храму Лотоса у мене залишилися неоднозначні враження: незрозуміло, що і як. Тому ми вирішили податися до храму Крішни (ISKCON), що знаходиться неподалік. Там-то все зрозуміло: і Крішна, і Рада, і всі танцюють :)

Дорогою до ISKCON авторикша - звичайно ж - бажав завезти нас в магазин (просто подивитися - купувати не треба!), намагався набрехати, що ISKCON відкривається в 17.00. Я втомлено на нього подивилася і сказала, що ми вже 10-й раз в Індії (ми - це Брайан), і ми в курсі, що і як тут працює з магазином, тому нас тупо треба відвезти в ISKCON - і нікуди більше. Рикша виглядав засмученим.

Ось відкрили штори і почалася служба - всі раді і щасливі:

 До речі, кришнаїти вірять, що ці скульптури - це і є боги. Шматочок бога зійшов на них, і вони моляться богам - не зображенням! І підношення свої роблять теж богам. Краса! Крішна дуже просив про живі квіти - з того часу йому їх підносять і ними його прикрашають. 

Більше і не скажеш :)

 До речі, правило вимовляти безліч разів на день мантру ввів не Крішна - воно з'явилося лише кілька століть тому.

Харе Крішна!

До речі, все побудовано на гроші іноземних "інвесторів"-кришнаїтів, але індійцям подобається.

 Поруч з нами постійно крутилася товста індійська сім'я, яка скрізь лізла без черги і товсті доньки постійно кричали і щось вимагали. У підсумку, коли ми з'їли по самосі, одна з них підійшла до "балкона", де ми стояли, і викинула з нього пляшку з водою... Брайан не встиг їй нічого сказати, а я сказала: "Не треба, родина і так знаходиться у великій ж... - у них 4 товсті невиховані дочки, а їм їх ще треба видати заміж... " Так, іноді я буваю дуже жорстокою... Це - теж Бог:

Будинок, де живе Туласі - священне рослина кришнаїтів. Вона - теж бог: 

 Брайан провів кілька років свого життя у храмі кришнаїтів в Окленді, а потім він перестав бути кришнаїтом. З цих причин я опиняюся в курсі всіх розслідувань і скандалів, що проходять в ISKCON, а їх там - ого-го! П'яний священик за кермом БМВ - це взагалі ніщо в порівнянні з ISKCON...

Що цікаво, ISKCON - це щось на зразок віри в Крішну для іноземців. Багато вийшли звідти і не перестали бути кришнаїтами - просто пішли в більш традиційний крішнаїзм, де менше грошей і слави і більше - віри... Ну, а для мене це все як і раніше виглядає дуже ненатурально: крішнаїт з білою шкірою.

За воротами храму: 

Ну і остання релігія на сьогоднішній день – іслам. Jama Masjid - одна з найголовніших визначних пам'яток в Делі. Ми туди все ж потрапили. 

Потрапили і - я страшенно засмутилась! Просто жахливо! Тому що вхід в мечеть для нас, іноземців, немусульман - 300 рупій з кожного, плюс по 100 рупій, якщо ти бажаєш піднятися на якусь вежу. 

Для мене дуже дивно, що за вхід в храм беруть гроші. Навіть в Стамбулі за вхід до Блакитної мечеті не брали грошей - видавали безкоштовні буклети і просто були раді... Загалом, засмутилася не через гроші - через ситуацію...

Всередині було багато людей, багато хто сидів і обідав, деякі молилися.

Мечеть зовні: 

А ще мужик, якому ми віддали своє взуття, став обурюватися, чому я йому тільки 10 рупій дала. Я сказала, що тільки що за вхід в мечеть, храм Божий, заплатила 600! Відстав...

А навколо мечеті - базар...

 Такий вийшов релігійний день. Мечеть зовсім не варта відвідування. Я прагнула туди, бо вона ніби як головна в Делі, хотілося відчути... Н-да...

Гарних нам богів! :)