23 липня у Верховній Раді України за № 4351а зареєстровано проект «Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо відновлення Україною статусу ядерної держави». Як повідомляють ЗМІ, цей документ зареєстрували народні депутати Олексій Фурман, Маркіян Лопачак, Олексій Кайда, Руслан Марцінків, Анатолій Вітів, Олег Осуховський та Ігор Сабій.

Це питання неодноразово останнім часом ставало предметом різного роду дискусій, іноді навіть запальних. Та все до цього часу обмежувалося так званим «експертним колом» обговорення. «Так званим» – тому що жодного разу справжні експерти в області ядерних озброєнь – ті, хто має знання і досвід роботи у цій сфері (а вони в Україні є, знаю особисто), – жодного разу до подібних обговорень не запрошувались.

А ось тепер ця «ідея-пропозиція» увійшла до українського парламенту.

Перша реакція – моя особиста – як людини, що має і певні знання, і певний досвід у питаннях створення, випробовування, прийняття на озброєння, експлуатації та знищення систем озброєння масового ураження: Просто вражає цей відвертий – не популізм – дебілізм, що сьогодні демонструється і декларується в Україні подібним чином!

При цьому складно усвідомити, ким саме: усією владою, чи окремою її гілкою (Верховною Радою), чи окремими політичними силами, чи просто окремими політиками у вигляді «народних обранців».

Цікаво, як вони це собі уявляють – «відновлення статусу ядерної держави»?!

Та, ну звісно, як – написати на папері: «відтепер Україна – ядерна держава!» (і підписатися: «Верховна Рада України»).

А далі (як напевно вважають апологети цієї божевільної маячні) – бурхливі оплески від усього світу та українського народу персонально.

Ну добре – якщо не довелося вивчати свого часу фізику (й інші важливі навчальні предмети) в школах та інститутах, скористайтеся сьогоднішніми можливостями доступу до інтернет-ресурсів (і не обов’язково однієї Вікіпедії)!

Почитайте, ознайомтесь, що це означає – володіти ядерною зброєю, а до того – як створити її (пам’ятаючи, що один із обов’язкових етапів створення будь-якої зброї – її випробовування), одночасно створивши науково-виробничі потужності для її виробництва, а потім – як організувати й забезпечити її безпечні зберігання і експлуатацію (включаючи обслуговування і – в разі необхідності – ремонт).

Не забути, звісно ж, при цьому про засоби доставки – тобто, про носії ядерних боєприпасів (чи знають про цю «дрібницю» автори «найбільш патріотичної ідеї» останнього часу?) Начебто, не до «лікнепу» зараз, та все одно нагадаю: такими носіями є ракетні, авіаційні, артилерійські та мінно-торпедні зразки озброєння, які (що призначені для оснащення ядерними боєприпасами) в Україні сьогодні відсутні, і які також потрібно буде створити (також пам’ятаючи і про їхній етап випробовування).

То, панове професійні патріоти, ще є питання? Ще залишається запал продовжувати цим же шляхом?

Будь-якому свідомому (у сенсі освіченому) і дійсно патріотичному політикові має бути очевидно, що в сучасних умовах фактично єдиною реальною можливістю забезпечити обороноспроможність України – це стати нашій державі членом міжнародної системи колективної безпеки. І вочевидь, це – не ОДКБ!

Тож було б краще свою енергію, політичну пасіонарність спрямувати саме на досягнення цієї мети (набуття членства в НАТО), і робити все можливе для того, щоб згуртувати задля цього українське суспільство, а також вплинути на наших західних партнерів і друзів, щоб підтримали нас та сприяли нашій найскорішій євроатлантичній інтеграції.

Проте намагання стати такою собі європейською «північною кореєю» нам, поза сумнівом, нових друзів і партнерів точно не додасть, а втратити нинішніх – «допоможе».

Отже щиро сподіваюсь, що Верховна Рада ні у її нинішньому складі, ні у будь-якому іншому майбутньому, цю маячну ідею не підтримає і не дискредитує Україну подібним рішенням.