Сто років з початку Першої світової війни. Ніхто, загалом, воювати не хотів, але воювали.

Франція, зрозуміло. Вона жила ідеєю реваншу за поразку у війні 1870-1871 рр. За повернення Ельзасу та Лотарингії, але цілком могла почекати ще.

Велика Британія була невдоволена активністю Німеччини на Близькому і Середньому Сході. Головний біль Лондону доставляв швидкий розвиток і збільшення німецького військово-морського флоту, але це не привід для війни. На осяжну перспективу англійські лінкори панували на морях і океанах. Тим паче, що результат морських перегонів озброєнь був абсолютно не очевидний. Перевага в кількісному та якісному складі була на боці Англії, і нові кораблі там спускали на воду в більшій кількості, ніж на німецьких верфях.

Австро-Угорщина перебувала в періоді напіврозпаду. Національні суперечності сягнули такої гостроти, що ерцгерцог Франц-Фердинанд серйозно подумував і навіть робив практичні кроки щодо перетворення монархії на триєдину Австро-Угро-Чеську і надалі перетворення її на конфедерацію. Були анексіоністські плани на Балканах, але ніхто у Відні серйозної війни не хотів.

Німеччині дійсно місця вже бракувало. Промисловість, яка швидко розвивається, вимагала нових ринків. І вони знаходилися. У Росії, Китаї, в Латинській Америці. Формування Антанти реально позначило війну на два фронти, про небезпеку якої попереджав ще Бісмарк. Певні ілюзії у німецьких військових існували щодо Росії. На їхню думку, вона була слабка і на війну не зважиться. Неясною залишалася позиція Великої Британії. Чомусь вважалося, що вона залишиться збоку. У такій обстановці влаштовувати Kraftprobe — пробу сил не вважалося за можливе. Передбачалося, що в останню мить Петербург не зважиться на війну через свою непідготованість.

Вже кому війна була категорично протипоказана, так це Росії. І найголовніше, незрозумілою була мета війни. Захопити Босфор і Дарданелли? Адже жили якось без них і ще прожили б. Портів вистачало. Фактично за три роки за умов війни побудували Мурманський порт і проклали залізницю через Кольський півострів. Значно більше можна було зробити за умов мирного часу.

Радянські підручники історії писали, що Першу світову війну викликали економічні суперечності між імперіалістичними державами. Дивне твердження. Найбільший обсяг торгівлі був між Німеччиною та Англією. Німецький капітал міцно влаштувався в Росії і розширював там свою присутність. Торгівля між Берліном і Петербургом нестримно зростала. Навіщо було Німеччині втрачати такий перспективний ринок.

І ще один чинник, чисто російський. Якщо у Франції, Німеччини та Великої Британії цілі війни в тій чи іншій мірі були зрозумілі, то в Росії її громадяни, в значній мірі неписьменні, не лише про Протоки не мали жодного поняття, але й ідеї захисту сербських братів не знаходили ніякого відгуку. Тим паче, що ці брати щойно в 1912-1913 рр. воювали спільно проти Туреччини, а потім побилися між собою. Петербургові довелося вибирати між Белградом і Софією. Яке ж тут братерство. Адже всі пам'ятали, що Росія воювала за Болгарію в 1877-1878 рр., а вона опинилася у фарватері німецької політики. До того ж, якихось реальних стратегічних інтересів на Балканах у Росії не було. Захисниця слов'ян — це красиво, але де була гарантія, що з Сербією не станеться точно так само, як з Болгарією в майбутньому.

Туреччина хотіла будь-яким чином залишитися в стороні від війни, але Росія буквально втягнула її в неї. І все заради якихось проток, які жодного стосунку до реальних інтересів країни не мають.

Країна ще не пережила принизливої поразки у війні з Японією і втрати частини своєї території. Внутрішнє становище нестійке, реформи просувалися повільно, ефект від них ще не був відчутним. Простий здоровий глузд підказував, що потрібно триматися в стороні від конфліктів, тим більше - європейського масштабу.   

І тут своє слово сказала пропаганда. Спочатку преса переконала громадян, що країна, яка швидко розвивається, повністю готова до війни. Потім був піднято нестямний лемент з приводу важкої долі слов'ян, пригноблених Австро-Угорщиною. При цьому ніхто не писав про те, що в переважній більшості слов'янське населення двоєдиної імперії було налаштоване до Росії, м'яко кажучи, вороже.

Чеські прибічники незалежності не пов'язували реалізацію своєї головної мети з Росією. Їхні погляди були повернуті в бік Франції. Не випадково вже під час війни створена Масариком, Штефаником і Бенешем Чехословацька національна рада (ЧНР) розташовувалася в Парижі, а в Росії було створено лише її відділення в липні 1917 року при Тимчасовому уряді. Царський Петербург ЧНР так і не визнав. Якесь вибіркове братерство.

Можливо, що війни не боялися, оскільки вважали її швидкоплинною. Політики та генерали не розуміли, що розвиток військової техніки принципово поміняв і характер війни, і її хід. Вже Англо-бурська війна на початку ХХ сторіччя показала, що не лише війська на фронті гарантують перемогу. У значній мірі визначальною виявилася військова інфраструктура, шпиталі, погоджена робота фронту і тилу, забезпечення військ усім необхідним.

Йшов до історії такий рід військ як кавалерія, на полі бою став панувати кулемет. Здатність мобілізації економіки виявилася не менш важливою, ніж призов на військову службу. А коли до листопада 1914 року стало ясно, що війна затягується і перетворилася на позиційну, то Європа опинилася в танці смерті, а конфлікт став світовим.

Тепер погляньмо на події в Донбасі з врахуванням досвіду Першої світової війни.

Жодних економічних передумов для агресії Росії проти України не було й немає. Навпаки - суцільні втрати. Газ не постачається, російський бюджет грошей не отримує. Торгівля сильно впала, бюджет - у мінусі. І не лише з Україною, але і з країнами Європи. Фінансові обмеження зростають, і проблеми з кредитними ресурсами скоро почнуть проявлятися всередині країни. Зупиняється постачання високотехнологічної техніки та устаткування і для багатьох галузей це скоро стане критичним. Навпаки, розвинена і процвітаюча Україна була б добрим партнером, з яким можна нарощувати торгівлю для взаємної вигоди.

Схоже, що російське керівництво має такі ж ілюзії щодо конфлікту з Україною, що й європейські політики напередодні 1 серпня 1914 року.

Тоді в Берліні не вірили, що Англія вступить у війну, вона вступила. У Москві не вірили в санкції проти Росії, вони поступово нарощуються.

У Німеччині вважали, що до кінця 1914 року будуть у Парижі, у французькій столиці марили приблизно тим же щодо німецького головного міста, а отримали сотні кілометрів фронту, опоясаного колючим дротом.  

У Москві теж вважали Україну, особливо після анексії Криму, легкою здобиччю, а війну в Донбасі розважальною прогулянкою, отримали зовсім протилежний результат.

У гарячі липневі дні 1914 року, коли була реальна можливість уникнути світової пожежі, правлячі кола, зокрема Росії, уперто продовжували її роздмухувати.

Так і в наші дні Путін у відповідь на посилення санкцій відповідає більш масованою підтримкою терористів у Донбасі, посилаючи їм підкріплення і важку техніку. Як гравець у політичний покер він збільшує ставки в надії, що в його партнерів не витримають нерви, а українські військові загрузнуть у боях.

Для Росії Перша світова війна обернулася не лише жовтнем 1917 року, але й громадянською війною, жахами колективізації, українським Голодомором і трагедією сталінських репресій. Так авантюра в Донбасі і анексія Криму матимуть для Москви непередбачувані наслідки.

Історія рухається не спіраллю чи якоюсь іншою геометричною фігурою, а є сукупністю часто випадкових чинників, які важко врахувати. І ще вона сильно залежить від міри адекватності політиків на чолі держав.

Схоже, що російський національний лідер так і не зрозумів, що від дати початку Першої світової війни минуло сто років, і світ став іншим. Кремль продовжує жити за іншим годинником.