"Те, що звемо початком, часто буває кінцем,

А дійшовши кінця, доходимо ми початку»

Т.С.Еліот «Літтл Гіддінг» (переклад М. Стріхи)

Українсько-російська війна на Донбасі, після того, як там настане мир, може стати шансом на нове краще життя для краю та його мешканців.

Війна, котру затіяв Путін на Донбасі приносить не лише смерті та розруху. Окрім того, що російська агресія призвела до небувалого спалаху патріотизму серед українців, об’єднала їх, робить українську армію боєздатною та готовою до захисту свого народу, є ще дещо.

Це дещо стосується безпосередньо Донбасу. Вся ця війна дає шанс цьому крайові, шанс розпочати все спочатку. Ця аналогія доволі двояка, бо багатьом людям уже доводиться починати своє життя фактично з нуля.

Новий старт

Тисячі біженців та переселенців змушені шукати кращої долі за межами рідних міст, містечок та сіл. Зовсім невідомо, чи залишилися у них ще їхні домівки, чи черговий вистріл терористів зруйнував їх будинок, як сотні інших, перетворив в купу непотребу й пилу.

Зараз ці люди знаходять нову роботу, щоби мати за що жити в чужих населених пунктах країни. Їм доводиться робити новий старт і такий ж новий старт, у разі, якщо все складеться добре і наші військові успішно закінчать АТО найближчим часом, доведеться робити майже всьому Донбасові.

Цілком ймовірно, що частина заводів та фабрик, шахт та копалень вже не повернуться до старого ритму, натомість існує шанс, що будуть створені нові підприємства. Якщо вони будуть запущені при підтримці ЄС та новим керівництвом держави, то цілком ймовірно, що не належатимуть Рінатові Ахметову та комусь зі старої команди донецьких чи луганських, котрі узурпували владу в цьому краї й так сильно не хотіли із нею розлучатися, що з усіх сил підігравали терористам. Завдяки появі нових власників вдасться врешті зменшити залежність населення від керівництва підприємств та диверсифікувати групи впливу в регіоні.

А ще це можливість на модернізацію підприємств краю, котрі врешті будуть енергозберігаючими, економними, робитимуть менше шкідливих викидів в атмосферу та будуть куди безпечнішими для самих працівників.

Також країна має виправити помилки минулого і зняти Донбас із цілковитої орієнтації на промисловість, при чому здебільшого важку. Влада обов’язково має зайнятися гуманітаризацією простору, приділенню значної уваги розвитку освіти та ІТ-сфери. Також неодмінно потрібно докласти зусиль до того, щоб на Донеччині та Луганщині якнайшвидше виріс потужний середній клас, котрий стане основою громадянського суспільства краю.

Російська агресія та дії бойовиків спричинилися до внутрішньої міграції. Потоки біженців зі Сходу рушили різними напрямками – дехто втік у Росію, дехто вирішив перечекати в окупованому Криму, а інші перебралися на материкову Україну.

Але і крізь цю жахливу ситуацію пробивається дрібний промінь позитиву. З-поміж переселенців є сотні та тисячі тих, хто ніколи не бачив іншої частини країни, хто ніколи не подорожував за межі своєї області чи навіть району. Вимушені і зовсім невеселі мандри людей, що жили стереотипами, відкрили перед ними зовсім іншу Україну, котрої вони ніколи не знали, котру їм не могло показати російське телебачення, про котру їм не розповідали на мітингах та підприємствах хапуги з Партії регіонів.

Тепер вони на власні очі уздріли, що в Галичині не «оголтелые бендеровцы», а цілком нормальні люди, котрі дали їм притулок та помагають усім, чим лиш можуть. Та й не лише в Галичині, а й усюди – на Заході та Півночі, в Центрі й на Півдні. Нічим не гірші й нічим не кращі, а такі ж люди, як і вони.

Український Донбас

В залежності від того, хто переможе в цій війні, того й буде Донбас. Оскільки перемога неодмінно буде за українськими силами, то й Донбас буде українським, адже усі проросійськи, проднрівськи та пролнрівськи налаштовані цілком ймовірно покинуть цей край. Їх звідти гнатимуть власні стереотипи та жахалки від російського телебачення. Вони боятимуться суду, якщо скоїли якісь злочини або налякані байками Кісельова вважатимуть, що «хунта знищуватиме всіх незгодних».

Власне така проукраїнськість та патріотична однорідність Галичини та доброї частини Заходу України спричинена жахливими подіями – акцією «Вісла» та Волинською трагедією.

Путін, намагаючись русифікувати Україну та роздробити її, запустив абсолютно зворотній процес – зробив населення країни майже поголовно патріотично налаштованим. Ті ж, хто прагне повернутися в лоно «Русского мира» усвідомлюють, що тут їм більше немає що робити, тому вимушені скористатися формулою «Чемодан-вокзал-Росія».

Проект «Новоросія» був мертвонародженим, фікцією, симулякром, тому не мав іншої долі, як зникнути вслід за сепаратистами, що намагаються вирватися з території Донбасу, побачивши явну перевагу українських сил. Натомість ця територія, на котрій вона мала постати, може стати справжньою Новоукраїною, себто простором, де люди заново відчули себе українцями, де зрозуміли, хто вони є і для чого живуть. Ця назва, звісно, не стане ніяким топонімом і нею не окреслюватимуть цю територію, бо вона давно має свої історичні ймення, які непотрібно змінювати, бо вони не якийсь штучний конструкт.

Тільки, коли все повернеться в своє русло і врешті настане мир, непотрібно допустити того, що зробила Росія з Чечнею. Не слід платити данину Донбасові, країна й так це робила багато років. Тому слід дати шанс Донеччині та Луганщині на розвиток і пригадати, що розквіт промисловості цього краю пов’язаний із європейськими інвесторами – шотландцем Карлом Гаскойном, валлійцем Джоном Юзом та іншими. Західні інвестиції та технології мають допомогти наблизити Донбас до Європи чи, ще краще, побудувати Європу тут.

Те, що видавалося кінцем – має стати лише початком.