Фото: Андрій Товстиженко

Дорогі друзі! На нашому акаунті у Фейсбуці (спільно "За Єдину Помісну Церкву") ми маємо добірку статусів про маніупуляції патріархії по відношенню до пастви. там ми за допомогою психологів, PR-консультантів розкладаємо, як саме прив'язує до себе Москва українську паству та розділяє її. Сьогоднішній аналіз ми наводимо тут через його надзвичайну важливість. Цей богословсьий аналіз  стосується найінтимніших речей. Маніпуляції довірою, Писанням, таїнствами, почуттями. Дякуємо владиці Євстратію Зорі (речник УПЦ КП) за цю аналітику.

Маніпуляції Москви: довірою, Писанням та страхом

Православні вірні, які борються за об’єднання Церкви, попросили мене прокоментувати найбільш поширені штампи та маніпулятивні прийоми очільників РПЦ, якими ті користуються у боротьбі із УПЦ КП, працюючи на розділення української пастви.

– Відомі випадки, коли священики УПЦ МП «перехрещували дітей» з сиротинців, яких охрестили УПЦ КП через «несправжність» хрещення Київського Патріархату, як «неканонічної Церкви». Прокоментуйте це.

– «Недійсність» хрещення як таїнства Православної Церкви – це маніпуляція, використання довіри з боку парафіян до позиції ієрархів. Коли ми говоримо про Церкву, ми знаємо догматично, у чому чотири ознаки Церкви. Ці ознаки визнані Другим Вселенським собором та вкладені у Символі віри, який ми вимовляємо кожного разу за Божественною літургією, під час ранішніх молитов. Там сказано: «Вірую у Єдину, Святу, Соборну і Апостольську церкву. Ознаки канонічності чи неканонічності Церква в принципі носити не може.
Канонічними чи неканонічними можуть бути чи інші дії. Тобто вони можуть відповідати чи не відповідати канонам. Але конкретні дії конкретних осіб, священнослужителів, чи в цілому віруючих. Тому використовувати поняття «канонічності» чи «неканонічності» до цілої церкви, це – свідома маніпуляція, покликана тримати віруючих в остраху перед спілкуванням з так званими неканонічними.

І найяскравішим прикладом є питання хрещення. Адже нема жодного документу, виданого Московським Патріархатом, чи на рівні загальноцерковному, чи на рівні УПЦ МП, де б було зазначено необхідність перехрещення чи було б обґрунтоване невизнання Таїнства хрещення, звершеного у Київському Патріархаті.

Всі розмови чиновників та богословів російської Патріархії на ці теми зводяться до якихось усних вказівок, до якоїсь узагальненої думки. Але документу, яким би визначалося саме таке ставлення до звершених у Київському Патріархаті хрещень – немає.

Більше того, ми за всі роки неодноразово зверталися до патріархії та просили – дайте, будь, ласка роз’яснення вашої позиції. І не дочекалися від Московського Патріархату жодного документу, яким би вони пояснили з точки зору канонів, догматичного вчення, на якій підставі вони відкидають наше хрещення. При тому, що вони визнають, як дійсні ті хрещення, які здійснені у Католицькій Церкві і в окремих протестантських громадах.

Саме на такій підставі одним з найбільш масових видів порушення догматів є так зване «перехрещення». Бо в канонічних правилах визначено, що якщо хто людину , що має хрещення, вдруге «охрестить», то за це накладається дуже суворе покарання. Так само в Символі віри сказано: визнаю одне хрещення на відпущення гріхів. Священне Писання каже «Один Господь, одна віра, одне хрещення».

Тому це дуже яскравий приклад, як відбувається маніпуляція людською свідомістю. Адже Московській патріархії дуже складно пояснити своїм парафіянам, чому з точки зору канонів, догматів та історичної традиції подане нами хрещення повинно прийматися, визнаватися Московським Патріархатом (навіть при відсутності спілкування), а цього нема. Церква Московського Патріархату просто зобов’язана визнавати хрещення, які проводилися в Київському Патріархаті. Їм це неможливо пояснити. Тому краще сказати, це – «не церква», і все, що там робиться – «неправильне та недійсне».

Тому, за їхньою логікою, хрещених, треба заново хрестити. А тих, що вінчалися, треба заново – вінчати. Це приклад, коли необізнаних священників та необізнаних парафіян використовують високопосадові ієрархи для того, щоби тримати в покорі та вимагати бездумного послуху. Вимагати послуху, не допускаючи розсудливості, інтересу, запитань, а просто тому, що ти наділений владою.

– В УПЦ МП існує заборона поминати в монастирях померлих прихожан УПЦ КП. Більше того, служники деяких монастирів, коли подаєш записку за упокій, запитують чи не був померлий нехрещеним, самогубцею, єретиком або парафіянином УПЦ КП. Як ви це прокоментуєте.

– Дійсно є заборона поминати самогубців на церковній молитві. Так встановлено через осудження Церквою цього страшного гріха і для запобігання спокуси комусь його вчиняти. Але урівнювати самогубців, єретиків чи послідовників течій, які самі не належать до Церкви – із православними християнами, які сповідають той самий Символ віри, звершують те саме Богослужіння, живуть за тими самими церковними канонами та традиціями, що і Московський Патріархат, це – абсолютна маніпуляція, яка використовується саме для того, щоб тримати у покорі віруючих користуючись авторитетом ієрархів.

В історії церкви відомі випадки, коли Церкви мали якійсь час невизнаний адміністративний статус. Чи вважалися при цьому їхні таїнства дійсними, чи вважалися святі, там проголошені у період невизнання, святими, коли ці Церкви отримували визнання?

Безперечно, коли ми говоримо про визнання або невизнання автокефалії, тобто повної церковної незалежності, ми також стикаємося із маніпуляцією з боку Московського Патріархату. Адже роками нав’язується цинічна та хибна думка, яка є основою московської маніпуляції: вони всіх переконують, що єдність Христової Церкви тотожна єдності зі структурою Московської патріархії. Тобто віруючим Московського Патріархату вживлюється думка, що їхня єдність із вселенським православ’ям можлива лише якщо вони перебуватимуть у адміністративних межах та підпорядкуванні Московського Патріарха. І таким чином, визнання чи невизнання з боку Московського патріарха нібито повинне визначати дійсність чи недійсність власне церковного життя. Але це абсолютна помилка!

НЕ МОЖНА ПІДМІНЮІВАТИ ЄДНІСТЬ У ХРИСТІ ЄДНІСТЮ ПІД ВЛАДОЮ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ, ХОЧА І НАДІЛЕНОЇ ПЕВНИМИ ЦЕРКОВНИМИ ОБОВ’ЯЗКАМИ, А САМЕ – МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХА.

Історія має безліч прикладів, коли відбувалися непорозуміння між Церквами чи невизнання одне одного. Навіть коли одна Помісна Церква відділялася від іншої – це не зупиняло благодатного життя. Це не зупиняє ані дійсність звершуваних таїнств, не зупиняє дію Духа Святого, у тому числі, появу святих. Російська Церква у такому невизнаному стану перебувала найдовше, з 1448 по 1589 рік, тобто 141 рік. Інші Церкви – Грецька, Болгарська, Румунська, тощо – теж певний час були невизнаними, але всі вони залишалися Церквами.

Тому що ознаку, що це є чи не є Церква, надає не адміністративне визнання, а надає сповідування віри. Бо сповідування віри залишається тим самим, що у всій Церкві. Якщо богослужіння здійснюється на тих самих засадах, за тим самим обрядом і все, що складає зміст православної християнської віри, залишається незмінним – то церква залишається православною, незалежно від того, чи змінюється центр її підпорядкування.

Церква залишається православною навіть у випадку невизнаного адміністративного статусу. Російська Православна Церква закордоном, яка з 20-х років до 2007 р. не мала спілкування із Москвою протягом десятиліть, залишалася Церквою. І таїнства, які в них звершувалися, були дійсними. І зрештою, в 2007 році Московська патріархія підписала акт єднання із цієї Церквою, і всіх єпископів, священників, віруючих, прийняла так, як вони є, в сані. Незважаючи не те, що роками їх називала розкольниками, забороненими в служінні, чи не єретиками. І таких прикладів є багато.

Церкви можуть в силу тих чи інших причин припиняти молитовне спілкування, але навіть розрив цього молитовного єднання не зупиняє церковного життя, ні в одній, ні в іншій Церкві. Подібне лише свідчить, що між ними є непорозуміння, яке потребує вирішення. Наприклад, такий розлад був між Московським та Константинопольським Патріархами у справі Церкви в Естонії, коли Московська патріархія перестала поминати Константинопольського патріарха. Зараз перебувають у стані непорозуміння Антіохійська та Єрусалимська Церкви. Воно сталося через те, що Єрусалимський патріарх поставив у одній з країн Перської затоки митрополита, а Антіохійська патріархія вважає, що територія Перської затоки належить до його виключного відання. У дуже напружених відносинах є Румунська та Сербська Церкви через те, що румунські єпископи приїжджають до Сербії (в райони компактного проживання румунів) і звершують там богослужіння, не маючи погодження у цьому питанні із місцевими ієрархами Сербської Церкви.

І таких прикладів є багато. Тому, коли у справі із Київським Патріархатом, Московський Патріархат заявляє, що якщо він не визнає автокефалії, то значить це не Церква взагалі, – це груба та навіть цинічна маніпуляція своїм авторитетом, правом та нав’язування абсолютно незгідної з каноном думки віруючим. І я переконаний, що рано чи пізно все це викриється, і на багато років наперед стане великою ганьбою для Московської патріархії, що вона допускала такі речі щодо Української Церкви. Такою самою ганьбою, як те, що робить російська влада щодо України та українського народу.