Священик благословляє у Донецьку російського полковника Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), одного з лідерів угруповання «ДНР», яке визнане в Україні терористичним

Через війну на Донеччині українцям якось не до церковних проблем. А шкода. Адже релігійні організації в Україні мають найвищий рівень довіри. Вони можуть суттєво впливати на суспільство. Власне,  це й засвідчили події на українському Сході.

Не секрет, що в розпалюванні там сепаратистських настроїв, окрім комуністів та регіоналів, помітну роль відіграли представники духовенства Української православної церкви (МП), яка і далі залишається філією Московського патріархату. Клірики цієї церкви не лише виступали з відповідними сепаратистськими проповідями. Деякі з них брали безпосередню участь у бойових діях на боці проросійських сепаратистів.

Чи спостерігаємо хоч якісь намагання з боку нинішнього керівництва УПЦ (МП) засудити сепаратизм на Сході? Радше, бачимо потурання сепаратистам. Навіть за межами Донбасу деякі клірики цієї церкви дозволяють собі демонструвати відверту підтримку проросійських терористів. Зовсім недавно в Київській області один зі священиків УПЦ (МП) закликав молитися за «ополченців» Донбасу, а його собрат на Житомирщині відмовився відспівувати вбитого воїна АТО, мотивуючи це тим, що той воював проти «наших братів».

Звісно, є й серед духовенства УПЦ (МП) священики, які стоять на проукраїнських позиціях. Але вони не мають підтримки з боку керівництва УПЦ (МП).

Наступ українофобів?

Відразу після падіння Януковича, 24 лютого 2014 року, місцеблюстителем Київської митрополії й предстоятелем УПЦ (МП), став Онуфрій (Березовський). Останнього не можна назвати проукраїнським ієрархом, але він і не належав до антиукраїнських яструбів, як, наприклад, митрополит одеський Агафангел (Саввін). Було сподівання, що Онуфрій проводитиме помірковану політику, принаймні зберігатиме баланс між проукраїнськими силами, які останнім часом концентрувалися навколо покійного предстоятеля Володимира (Сабодана), і силами проросійськими. Однак цього не сталося.

В принципі, можна ще зрозуміти «миротворчі» заяви владики Онуфрія, які йшли в унісон з подібними заявами московського патріарха Кирила. Мовляв, треба досягти миру на Донбасі, порозумітися. Такі заяви, по-перше, на позір виглядали як християнські. По-друге, Онуфрію аж ніяк не варто було сваритися зі своїм «шефом», патріархом Кирилом. Бо останній має чимало важелів для впливу в УПЦ (МП). Тому й Онуфрій демонстрував словесну підтримку Московського патріарха.

Але якби справа обмежилася лише словесною підтримкою. 19 червня синод УПЦ (МП) під керівництвом Онуфрія здійснив своєрідний переворот. Зі своїх посад були усунуті діячі, яких можна вважати лідерами «українського лобі» в УПЦ. Це митрополит Олександр (Дробинко), що очолював нагородний відділ і був особою, наближеною до митрополита Володимира (Сабодана); Валентин Волинець, який керував юридичним відділом Київської митрополії і свого часу заблокував зміни в статуті УПЦ (МП), які дозволили б посилити залежність цієї церкви від Московського патріархату; архімандрит Віктор (Бедь), ректор Ужгородської богословської академії, відомий своїми відверто проукраїнськими виступами.

Незадовго після цього путчу, 13 липня, владика Онуфрій здійснив ще один показовий антиукраїнський акт – нагородив другим хрестом із прикрасами скандально відомого своїми сепаратистськими заявами й діями священика УПЦ (Московського патріархату) Дмитра Сидора. Нарешті, зовсім недавно, 31 липня, Онуфрій звернувся з листом до президента Петра Порошенка, заявляючи, що українські військові та спецслужби переслідують священиків УПЦ (МП) на Донбасі. Цей лист викликав у багатьох українських мас-медіа негативну реакцію. Адже владика чомусь «забув» у своєму листі, що чимало священиків УПЦ (МП) на Донбасі допомагало терористам.

Складається, враження, що Онуфрія «підставляють». Хто це робить, можна лише гадати. Схоже, пов’язані вказані «ігри» з підготовкою до архієрейського собору цієї церкви, який має відбутися 13 серпня і на якому мають обрати нового її предстоятеля.

Блаженний Антоній

Безперечно, на цю роль претендує Онуфрій. І шанси його великі. Однак у нього є серйозний конкурент – митрополит Антоній (Паканич). Останній, керуючи справами УПЦ (МП), реально є «господарем» цієї церкви. Проте його, схоже, не задовольняє таке становище. Він хоче бути не лише реальним, а й номінальним главою. У мас-медіа вже з’явилися відверто замовні матеріали на підтримку цього ієрарха. Однак є й матеріали іншого плану. Телеканал «1+1» 3 серпня оприлюднив інформацію, що владику Антонія підтримує російський олігарх Вадим Новинський, який уже зробився дияконом УПЦ (МП). І що вже зараз купуються голоси архієреїв на підтримку Антонія. Ціна серйозна – 100 тисяч доларів. Звісно, Антоній та Новинський такі речі будуть заперечувати. Але, певно, лише дуже наївні люди вірять, ніби ієрархи УПЦ (МП) – це безсрібники, які слухають лише голос совісті.

Владика ж Антоній вибрав непогану тактику. Він тримається обережно, в тіні. Не робить ні проукраїнських, ні проросійських заяв. Хоча був причетний до нагороди хрестом сепаратиста Дмитра Сидора. Але ж винним виявився Онуфрій! Антоній ніби нейтральний, що може зіграти на його користь при виборі предстоятеля. Насправді це примарний нейтралітет. Достатньо відомі факти, що цей ієрарх користувався чималою підтримкою Януковича. У планах останнього було поставити Антонія главою УПЦ (МП). Чомусь колишній президент дуже довіряв цьому архієрею. І, можливо, продовжує довіряти далі. І хто знає, чи не працюють зараз гроші Януковича на обрання Антонія?

Не беруся передбачати результати архієрейського собору УПЦ (МП), який відбудеться 13 серпня. Але якщо обраний буде Онуфрій чи Антоній, сподіватися, що ця церква займе проукраїнську позицію, підтримає важку боротьбу українців із терористами-сепаратистами на Донеччині, а також зробить кроки до об’єднання православних церков в Україні, марна справа. Тоді ця церква і далі перебуватиме у сфері впливу Кремля й розбудовуватиме «русский мир».