Міжнародна політика – це дуже часто символи та умовності, яким у силу традицій надається значення, що інколи переважає над, власне, сутністю самої проблеми. Одна з них – "врятоване обличчя".

Не потребує доказів те, що Путін через безглузду політику останніх місяців своє обличчя вже втратив. Проте, як не дивно, все ще є шанс, щоб усі інші зробили вигляд, що цього насправді не сталося. Причини різні, але зараз не про них.

Отже, потрібна дія, яку всі сторони зможуть витлумачити на свою користь.

Такою дією може стати, скажімо, "миротворчий план"...Путіна.

У ньому, однак, за красивими дипломатичними формулюваннями він буде змушений відступити не лише зі Сходу, але й із Криму.

Для годиться, тобто, знову ж таки для збереження обличчя можна трохи покомизитися, вставивши у нього кілька абсолютних дурниць. Від яких потім (як велику поступку) відмовитися, продемонструвавши усім свій неабиякий "конструктивізм".

Заходу це дасть змогу "високо оцінити" готовність Росії до нового "перезавантаження" та наголошувати на "особистій ролі" Путіна у цьому. Нема сумніву, що там знайдуться цілі полки корумпованих ним же політиків та бізнесменів, які в екстазі співатимуть йому алілую. Хоча тверезомислячі лідери вже ніколи Путіну не повірять.

У Росії через підконтрольні ЗМІ буде швидко створено образ героя- миротворця, майже мученика (там таких дуже люблять), який врятував світ від Третьої світової війни (главное ж, чтобы не было войны!)

І Україна зробить вигляд, що готова повернутися до колишнього статус-кво, обмежившись вимогою компенсувати завдані російськими терористами збитки та погодившись, що до НАТО ми вступимо не відразу, а через 3-4 роки, але Чорноморський флот Росії негайно і назавжди залишить нашу територію. При цьому, звичайно, інтеграція України до ЄС не підлягатиме навіть обговоренню.

Неприйнятний відступ для Путіна, скажете ви. Так, але лише на перший погляд. Бо саме такий відступ врятує його особисто та ще на деякий час систему, яку він створив.

Інший варіант – наступ на Україну, який у кінцевому рахунку закінчиться особистою трагедією, а, точніше, трагедіями (згадайте, чим закінчили лідери Третього рейху), та трагедією для самої Росії. Бо тотальна економічна, дипломатична, політична ізоляція не залишить їй жодного шансу на виживання. Тим більше, що завоювати, а головне – утримати Україну, – завдання абсолютно непідйомне, навіть, якщо на чолі поставити якогось свого чергового гауляйтера (у Кремлі, на жаль, ще досі не розуміють, що народ тут зовсім не той, не російський).

Отже, справа порятунку Путіна в руках самого Путіна.

Хотілося б, щоб вони там про це знали.