...Та революція, як і всі інші революції світу, мала на меті покращити світ. І так само як усі інші спалахнула у відповідь на акт несправедливості. У історії, про яку йдеться, таким актом несправедливості стало спалення 6 липня 1415 року ідеолога очищення Католицької церкви, професора, ректора Празького університету Яна Гуса. Йому страшенно не подобалася розкіш церкви, практика продажу індульгенцій - відпущення гріхів за гроші. А також - засилля німців у тогочасній Чехії.

Справу Гуса заслухали на церковному соборі у Констанці, засудивши у підсумку і його самого, і "чеський рецепт" виправлення Католицької церкви. Втім, від моменту, коли вогонь із вогнища у Констанці, на якому спалили ідеолога майбутньої революції, перекинувся на усю Чехію, а згодом - на сусідні з нею краї, минуло майже чотири роки. Мабуть, чехи - дуже терплячий народ. Або ж надто ретельний - навіть у такій справі як підготовка до повстання...

Врешті, 30 липня 1419 року Прага спалахує. Гусити влаштовують люстрацію по-середньовічному: бургомістр Праги, суддя та ще тринадцять членів ради міста викинуті з ратуші. У буквальному сенсі: через вікно на бруківку, де тих, хто вижив після "дефенестрації" (з латинської - викидання з вікон) добивав натовп. Так почалася гуситська революція.

П'ять хрестових походів організувала католицька Європа проти чехів впродовж 1419-1432 років, намагаючись упокорити "божих воїнів", як називали себе гусити, однак без особливого успіху. У відповідь чехи з перемінним успіхом атакували Моравію, Сілезію, Польщу, німецькі та австрійські землі.

Втім, ця розповідь не про гуситські війни, а про революцію та її дітей.

Отож, у 1420 році радикальні гусити облаштували свій табір на горі Табор. Радикалам некомфортно було у Празі, поруч з поміркованими гуситами. "Чашники", як називали поміркованих за одну з їх головних вимог - причастя для мирян хлібом і вином (з чаші), теж були за реформу Католицької церкви та позбавлення її власності, однак не схвалювали методів радикалів - погроми костелів та монастирів, убивства католицького кліру... І тим більше, не хотіли воювати з усім світом, як цього вимагали радикальні "божі воїни", закликаючи нести світло гусової істини усім довколишнім народам. Мабуть, зайве говорити, що серед поміркованих переважали аристократи та багаті городяни, а серед радикалів - селяни та міський плебс...

Осередок на горі Табор швидко розростається і перетворюється на справжнє місто. Теж назване Табор. Це був справжній Майдан того часу. Місто, яке жило лише заради революції і займалося лише революцією. Серце революції, його душа, щит і меч. Втілений ідеал рівності та братерства: усі називають один одного братом та сестрою, жодних станових відмінностей. Селянин б'ється пліч-о-пліч з аристократом. Усі їдять із одного казана. Спільні вправляння у військовій майстерності, і спільні ж роздуми, яким має бути ідеальний світ. Спільне усе, у найрадикальніших - навіть жінки.

Таборити, як відтоді стали називати радикалів, були основою гуситського війська. Безумовний лідер - Ян Жижка, полководець, який не програв жодної своєї битви. Вождь, який не брав собі особисто ані дрібки військових трофеїв, не складав скарбів на землі. І помер, не залишивши жодного спадку. За легендою, умираючи, наказав здерти з себе шкіру та зробити з неї військовий барабан, щоб і далі наводити жах на ворогів Табору. Його справді боялися: одна вістка, що військо веде сам Жижка, не раз змушувала тікати гонорове європейське лицарство. Чотири останні роки свого життя старий (народився ймовірно в 1360 році) вождь веде своїх "божих воїнів" у бій, будучи абсолютно сліпим. І навіть таким його боялися...

Та ідеали революції вкрай рідко проходять випробування практикою. Спочатку заради єдності Табору Жижка знищує найбільш радикальних вождів, а через якихось три роки від заснування Табору він вирішить, що частина його соратників - навпаки недостатньо радикальні, як на його погляди. І йде зі своїми прихильниками геть, засновуючи Новий Табор. Таке ж ідеальне революційне поселення, тільки ще більш чисте та правильне.

Паралельно Жижка починає війну проти "чашників", фактично - громадянську війну серед гуситів. Учорашні союзники з не меншим запалом знищують один одного - попри постійну загрозу ззовні.

Після смерті Жижки у 1424 році від чуми, його прихильники стали називати себе "сирітками". Дітьми, які втратили духовного батька. Разом з ним - сенс свого існування. Інколи "сирітки" об'єднувалися з таборитами та вкрай рідко - з "чашниками", щоб завдати поразки зовнішньому ворогові, який прийшов у Чехію з черговим хрестовий походом. Але здебільшого грабували. Довколишні краї, де все ще править бал Католицька церква, і навіть чеські землі. Що поробиш - діти революції теж хочуть їсти. А працювати ніколи - увесь час забирає війна за високі ідеали... В останні роки свого існування "діти Жижки" менше за все нагадували борців за ідеальний світ. Радше - здеградовану і дуже агресивну банду, яка грабує і палить усе довкола.

...Історія "сиріток" завершилася  30 травня 1434 року, коли об'єднане військо католиків та "чашників" розбило таборитів і "дітей Жижки" у битві під Липанами. У той час, мабуть, у Чехії небагато людей оплакували знищення "сиріток"...

Імператор Священної римської імперії, німець Сигізмунд І Люксембург, який після поразки таборитів повернув собі чеську корону, сказав тоді: "Перемогти чехів можуть лише чехи"...

Мораль? Її не буде. Історія ніколи не повторюється і ніколи нічому не вчить. Вона, за влучним висловом російського історика Василя Ключевського, лише карає за невивчені уроки.