«…Ми стали, облаштували контрольно-перепускний пункт. Замінували поля навкруг, вільною лишили тільки дорогу. Бачимо: їде три машини. Без розпізнавальних знаків. Ми сигналимо зупинитись – вони їдуть далі. Хтозна що за одні?.. Наказ – стріляти по машинах. Перша вибухнула. Друга, чорт-зна чого, виїхала на мінне поле, чи з переляку?… Третя машина зупинилася. Запитуємо – хто і що? Виявилося, що з добровольчих – везуть зброю. Чого не зупинилися? Куди везуть зброю? Певно, комусь це вигідно…», - ділиться в приватній бесіді мій знайомий, який повернувся із зони АТО.

«Один з командирів добровольчого батальйону віз в ремонт зброю: вони кілька стволів у терористів відібрали, кілька добровольців подарували приціли. Цей командир – не спеціаліст, щоб самостійно встановити їх, якраз він їх віз до зброяра, щоб віддати в ремонт. Потрапив в автокатастрофу. Приїхала місцева ДАІ, звісно, побачила зброю. «Все! Ти – терорист, сепаратист. Поїхали з нами...». Йому надали першу допомогу, бо після аварії мав переломи, але потім з лікарні передали прямо в СІЗО в загальну камеру», - розказує адвокат Олег Веремієнко, до якого за правовою допомогою зверталися бійці батальйонів.

І в першому, і в другому випадку йшлося про добровольчі батальйони. Як то кажуть, кому війна, а кому – мати рідна. Чимало молодих хлопців та дівчат, добровольців, волонтерів, ризикуючи власним життям та здоров’ям, вирушають у зону бойових дій. На жаль, чимало й таких, хто користується ситуацією заради грошей, впливу, або можливості вилити свою агресію…

Якраз легалізація цих батальйонів сприяла б вирішенню тих проблемних питань, яких ігнорувати вже не можна: видача зброї та її регулювання надалі, визначення статусу учасника бойових дій, надання пораненим солдатам допомогу в лікуванні й реабілітації, пільг як учасникам бойових дій чи компенсації родинам у разі їх загибелі.

Ключова проблема – сьогодні на законодавчому рівні немає структурованої системи, як діяти особі, яка знаходиться в цьому батальйоні, як регулюється її діяльність і діяльність її батальйону. Де-факто, держава визнала їхню діяльність, де-юре – добровольчі батальйоні залишаються на рівні нелегально озброєних молодиків.

Адвокат Олег Веремієнко зауважує, що нерідко учасники батальйонів не бажають воювати під керівництвом МВС, представники якого на місцях часто мають не бездоганну репутацію. Але така відмова позбавляє їх можливості легально здобути зброю, аби воювати з терористами. Тож будь-який факт здобуття, використання чи транспортування зброї може бути використаний проти них.

«Однак є і низка проблем з видачі зброї. Якщо зброя видається, то вона має бути облікована, належним чином зберігатися, передаватися. Але зараз хаос…», - коментує Веремієнко.

Тому умовно «добрі» і умовно «корисливі» – без правового регулювання їхньої діяльності – можуть після закінчення бойових дій розцінюватися як злочинні угрупування. Про це нещодавно заявила Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ), а також українські адвокати, закликаючи державу визначити правовий статус добровольчих батальйонів.

Також правозахисники занепокоєні тим, хто і як добирає добровольців до таких батальйонів, чи проходять вони належну психологічну перевірку.

«Якщо учасник добровольчих батальйонів не перебуває в чітких рамках, йому потім складно зрозуміти, коли війна закінчилася. Не всі добровольці проходять «курс молодого бійця». По суті, ми навіть не знаємо, що там за люди перебувають», - зауважує Ксенія Проконова адвокат практики правової безпеки бізнесу АТ «Юскутум».

За її словами, саме тому, що немає певного порядку, сьогодні відрізнити батальйон, який складається з людей, яких хвилює доля та інтереси України, від тих, хто справді злочинне угрупування, дуже складно. Немає чіткої процедури відбору бійців у добровольчі батальйони, немає чіткого підпорядкування та субординації.

Тож, як це не цинічно, учасники добровольчих батальйонів – ким би вони не були насправді – після завершення бойових дій ризикують стати фігурантами кримінальних справ, кажуть правозахисники.

Щоб уникнути цього, правозахисники пропонують розглянути питання легалізації батальйонів на законодавчому рівні якомога швидше й прирівняти їх до учасників АТО.

«Держава мириться із тим, що добровольчі батальйони діють, і вона має нести відповідальність за їхні дії як перед третіми особами, так і перед учасниками цих самих батальйонів та їх родинами. Якщо ж держава не зацікавлена в діяльності таких батальйонів, вона має їх розформувати, інакше – легалізувати», - переконаний Михайло Тарахкало, директор зі стратегічних справ УГСПЛ.

Уже зараз виникають проблеми з доведенням факту, що поранення чи смерть бійця відбулись саме під час перебування в зоні АТО, розповідає Веремієнко.

Більше того – сьогодні учасники батальйонів можуть зіткнутися навіть з тим, що їх звинуватять в ухиленні від військової служби, оскільки вони, «за паперами», продовжують обліковуватись як призовники. Адже жодних підтверджуючих їх місцезнаходження документів їм не видають. Кабінет Міністрів України досі не розробив порядок надання статусу учасника бойових дій. А звідси і питання пільг, компенсацій, соціального забезпечення.

«Добровольці незахищені з усіх сторін. Вони користуються підтримкою громадськістю, але не мають офіційного юридичного статусу. І це загрожує насамперед тим, коли флюгер любові нашої влади повернеться… Так само як під час Майдану не можна було почути ні про які кримінальні справи щодо Беркуту, тепер ті ж самі правоохоронці проводять розслідування кримінальних злочинів своїх же. Від влади можна очікувати тільки негативні наслідки», - коментує Проконова.

Тим більше небезпечно «віддавати» ці справи розслідувати правоохоронним органам, які зазвичай вирішують проблеми «методом палиці», стверджує адвоката.

Водночас Проконова переконана, що уряд не поспішає видавати довідки людям, які перебувають у зоні бойових дій, через те, що пізніше це стане непомірним вантажем обов'язків для держави.

«Це великі гроші. І на такі кроки держава не готова йти, тому й затягує процес. А чим довше затягується процес, тим буде менше таких людей, яким потім виплачуєш…», - каже адвокатка.