Перемови у Мінську, які повністю підтвердили прогнози та передбачення нової фази війни, заступили давно очікувані зміни у внутрішньому житті. Нарешті парламент, який добре зберігся з печерних часів, наказав довго жити. Всі ми безмежно раді кінцю регіональної ради. Її не можна було перемогти, як Януковича, оскільки обсяг чотирьох сотень «міжгір’їв» вимагав би ще пару років. Її не можна було модернізувати і реставрувати, як предмет, що повністю втратив форму, цінність і практичну користь. І це м’яко сказано. Важко знайти на глобусі країну, де в законодавчому органі місця спікерів і організаторів тероризму посідають одні й ті ж люди.

У той же час, шкода хорошу ідею парламентаризму, занапащену в ході будівництва вертикалей. Прийміть співчуття! Тепер, окрім красивої будівлі з колонами і куполом в центрі Києва, нічого не залишилося від демократичної спадщини минулих скликань. І хоча є тонни використаного на законопроекти паперу, і навіть Конституція, але в результаті втрати основної функції законодавчий орган відмирає. Він, як хвора нирка, не може служити організму всієї країни, тільки окремим кланам, партіям, групам і організаціям. І скільки б ми не засуджували діячів розпущеного в прямому і переносному сенсі парламенту, новий не стане кращим, сам по собі.

Скоро промиті сечею суспільного презирства депутатські очі заблищать молодим блиском старого гріха з кожної площини зовнішньої реклами. Каморра безсмертна! Особливо, коли все вирішувати будуть гроші. Їх вже припасли передбачливі депутати, як відкладають «на смерть» люди похилого віку в передчутті невідворотності кінця.

Розподіляючись по кишенях і столах, купюри, немов карти таро, віщують долю звиклим до комфорту влади, але вони не знають її принад. У наших південних краях вже з’явилися продуктові набори в пакетиках із зворушливим написом «З любов’ю до людей від Е. Матвійчука». Того самого, що командував Одеською областю при Януковичі та переносився з різних таборів, як перехідний прапор.

Зажовтіли вулиці від плакатів С.Тігіпка, успішного виробника партій на забій. А пан Ю.Мірошниченко зберіг не лише дух злочинної групи, що майже розвалила країну, але і її символ. Партія Регіонів України тепер називається Партія Розвитку України. За абревіатурою «ПРУ» електорат повинен здогадатися: хто раніше пер, той у запас не пішов.

І як же нам боротися за оновлення системи, якщо весь тюнінг парламенту означатиме національний узор поверх стібків ватника? Як змусити збанкрутілий істеблішмент з’їсти самих себе в азарті люстрації? Взагалі, хто сказав, що гідру зради і конформізму, вирощену на пострадянському гумусі, треба знищувати відрізанням окремих голів? Може, замість знайомих до болю чищень провести люстрацію капіталів, як радять нам зробити досвідчені борці з мафією — покійний Джузеппе Фальконе і нині здоровий Михайло Саакашвілі? Давайте повчимося у них замість метушні за одіозними персонами спостерігати за рухом капіталів. Причому, починати треба з усіх керівних стовпів партії регіонів у центрі та на місцях. Не у запалі пристрастей відплати, а лише через наслідки небачених масштабів корупції. Ці масштаби схематично позначені місцями роботи і мешкання Януковича, Пшонки, Захарченка та подібних до них. Але повної картини немає. А чому? Питання, звичайно, риторичне, але не без перспективи перекладу в конкретне русло. Просто треба давити на синьо-блакитного клієнта із завзятістю колекторної фірми. Мовляв, поверніть борг за себе і родичів.

Гроші — завжди інструмент політики. Але коли вони заховані в тіні, а в країні йде війна і вирують небачені пристрасті, то перетворюються на вибухівку. Каламутні потоки готівки живлять терористів і схожі з ними партії, вивозяться вантажівками з палаців, роздаються в хатинах «на мітинги».

Вони туманять свідомість громадян і економічні перспективи країни. І ще вони стають стіною між державою і суспільством. Усі спроби змінити систему зверху або знизу незмінно наражаються на перешкоду фінансових інтересів істеблішменту. Олігархові та чиновникові, що набув свій капітал в бандитському середовищі, немає сенсу змінювати його на цивілізоване. Нехай все залишається так, як є. Це їхнє гасло, головна мета війни на сході і стержень політики багатьох років.

Навіть не політики, а торговельно-закупівельної діяльності для заповнення будівлі парламенту людьми прокучмівського, проющенківського, проянуковичського забарвлення. Після галасливого наповнення настає тиша порозуміння, що переривається рідкими вигуками обділених і обійдених. І якщо зараз в Україні сформується парламент із тих же персон, що були, але в новому «пропорошенківському» форматі, то, вважай, переміг Путін.

Що ж можуть протиставити олігархічній корупційній системі, що володіє всіма матеріальними активами країни, люди «від плуга», які побажали змін?

Лише свою гідність. У політичній сутичці на тлі війни людина стане проти грошей. Уже стала. Піднялася до гуманітарного рівня шкала цінностей. Життя дорожче грошей. І все те, що відбувається, вже не управляється старими важелями з роздачею вотчини та бонусів. Хоча ще не підпорядковане новим, незвично безкорисливим. Влада відмовляється від бюрократії, але не може перейти до суспільства, оскільки у нього немає механізмів управління. Лише вибори до парламенту можуть перетворити стихію народних бажань на державну волю з невідворотного перетворення країни.

І хоча зведені політичні оркестри гратимуть за старими партитурами і повітря стрясатимуть знайомі попурі про народне щастя, в серцях уже інша мелодія. Хто її чує, той і переможе: на виборах, у бою, в усіх випробуваннях, які випали на нашу долю. Американський професор Джеремі Сурі, один з небагатьох фахівців із глобального лідерства, як, утім, і багато його колег, вважає: генератори змін знаходяться у нас самих.

Ні ресурси, ні гроші, ні допомога ззовні не здатні змінити країну. Це роблять люди, наш найважливіший капітал, про який ми не підозрювали всього лише рік тому. А він виявляється сильнішим олігархічного. Навіть у арифметичному вираженні. 100 гривень від кожного з 45 мільйонів переважать будь-якого товстосума. Треба лише навчитися направляти ці сотні в потрібні партії, як це роблять у правильних виборчих системах. Хочете партію? Отримайте кредит у суспільства.