Під час війни такий поділ буває завжди – завжди є пацифісти і ті, хто хоче воювати. Але мабуть для України, яка не тільки була повсякчас миролюбною, але і дуже пишалася цим, такий вибір є найбільш визначальним сьогодні.

Стратегічне бачення миру та війни

Україна може записати в свій не просто політичний, але й історичний актив – ми перша країна у всесвітньо-історичному сенсі, яка добровільно відмовилися від наявної у нас найпотужнішої зброї в світі за всю його історію. І ми перша країна, яка зазнала в тому числі через це територіального розколу з небезпекою його поглиблення, матеріальних збитків з тенденцією до їх зростання та людських втрат з перспективою до їх збільшення.

Сьогодні вибір війни чи миру для України є основоположним для її існування як цілісної держави. Вибір війни чи миру є саме військовою стратегією тоді, коли ця війна вже йде.

Війна виникає в ситуації миру, коли світ змінюється, а еліти світу та інтелектуали не бажають відмовлятися від старих уявлень про світ. Політичним та бізнесовим елітам, а також інтелектуалам в такій ситуації необхідна війна, щоб мати потужний стимул до зміни своїх уявлень про світ та легальний примус для переконання у нових уявленнях обивателів.

А мир в ситуації війни виникає з двох причин – 1) коли досягнута мета війни (тобто як кінець війни); 2) коли одна зі сторін не бажає досягати мети війни і має можливість примусити до цього іншу сторону (тобто як відкладена війна).

Що таке мир сьогодні? Це Хасав'юрт-2 в аналогії з чеченською війною в Росії. Що таке війна сьогодні? Це можливий перехід від першої до другої чеченської війни без миру, який нічого не вирішив. Тобто мир в Україні сьогодні це заморожений конфлікт, це відкладена війна, це перехід до війни в інших формах, від яких втрат буде як мінімум стільки ж, але воювати відкрито буде неможливо.

Якщо Україна може потягатися з Росією в процесі збройної гарячої війни, то тягатися з Росією у війні диверсійній, війні спецслужб, інформаційній війні, економічній війні, консциєнтальній війні – Україна поки що не може і ще довго не зможе.

Як може бути досягнута мета війни Росії з Україною?

З точки зору військового історика та теоретика Ліддел Гарта, метою війни є мир, кращий за довоєнний, хоча б з нашої точки зору. Цю аксіому з теоретичної точки зору потрібно доповнити. Мета війни досягнути, коли одна зі сторін отримала таку перевагу, яку інша сторона вже не може ніяк ні ліквідувати, ні скомпенсувати. Допоки така перевага у війні не отримана, тобто мета війни не досягнута, війна буде продовжуватися, навіть якщо сторони час від часу домовляються про мир.

Всякий мир під час війни погіршує шанси саме для слабкої сторони. Бо саме слабка сторона у війні може тимчасово напружитися, знайти союзників, ресурсну підтримку і здолати сильну сторону. Мир завжди веде до створення сильною стороною значної переваги над слабкою стороною, до втоми союзників слабкої сторони, до вичерпання і так невеликих ресурсів слабкою стороною. Отже нема нічого гіршого для слабкої сторони, ніж незакінчена війна.

Для перемоги над Чечнею Росії потрібен був Хасав'юртський мир, бо вона була сильною стороною. Для перемоги над Україною Росії потрібен зараз мир, бо саме вона потенційно сильніша сторона.

Щоб перемогти у війні з Росією, Україна має оголосити загальну мобілізацію і вести війну до такого стану, коли її перевага над Росією не зможе бути ні ліквідована, ні скомпенсована.

Що таке відкладена війна і якій її можливі наслідки? Давайте розберемо це на прикладі загальних уявлень про хасавюрський мир

Хасав'юрт-2 та його можливі наслідки

Що ми знаємо про Хасав'юртський мир в Росії?

Хасав'юртський мир був результатом Хасав'юртських угод 1996 року, якими закінчилася Перша чеченська війна в Росії (1994-1996). Хасав'юртський мир призвів до фактичної незалежності Чечні в 1996-2000 роках.

Хасав'юртські угоди були підписані на фоні успішної бойової операції збройних формувань Республіки Ічкерії, які встановили контроль над містами Грозний, Аргун, Гудермес (чи не нагадує це успішну операцію ополчення на Сході України, на фоні якої були підписані Мінські угоди).

Хасав'юртський мир виник через тиск міжнародної спільноти на Росію, яку змушували вирішувати всі політичні питання мирним чином, без військових дій на своїй території.

Водночас саме цей мир створив заморожений конфлікт всередині Росії.

Хасав'юртські угоди не вплинули на продовження практики здирства та взяття заручників чеченцями.

Саме Хасав'юртські угоди були сприйняті чеченцями як слабкість Росії і призвели до початку інтенсивного розповсюдження релігійного екстремізму на засадах ваххабізму в Дагестані і Татарстані, джерело якого знаходилося саме в Чечні.

Саме тому хасав'юртський мир призвів до Другої чеченської війни, яка формально закінчившись в 2009 році, але не змінила ситуації з Чечнею в Росії.

Сьогодні ситуація відносин Чечні з Росією виглядає так, що її керівництво робить вигляд, ніби воно у складі Росії, а насправді має повну незалежність.

В деякому метафоричному розумінні, враховуючи відрахування з російського бюджету, які продовжують надходити в Чечню, можна сказати, що Росія платить данину чеченцям за свою поразку у Другій чеченській війні.

Мало хто знає і піддає аналізу доволі цікаві персональні наслідки цього миру.

За дорученням Єльцина Хасав'юртські угоди від Росії підписав генерал Алєксандр Лєбєдь (тогочасний секретар Ради Безпеки РФ) та його заступник Сєргєй Харламов.

З чеченської сторони угоди підписали Аслан Масхадов, найбільш успішний військовий діяч невизнаної Чеченської Республіки Ічкерія та Саїд-Хасан Абумуслімов, історик, письменник, публіцист та громадський діяч, один з лідерів сепаратистського руху Чечні.

28 квітня 2002 року генерал Лєбєдь загадково загинув на гелікоптері в Красноярському краї.

31 жовтня 2002 року полковник Харламов був убитий професійним убивцею біля під'їзду власного будинку.

8 березня 2005 року Аслан Масхадов як лідер збройного спротиву в ході Другої чеченської війни був знищений в результаті спецоперації Центра спеціального призначення ФСБ.

Саме Хасав'юрські угоди призвели до появи радикальної позиції Путіна щодо імперських перспектив Росії. Хто не пам'ятає, можете переглянути ще раз його найбільш відомий вираз 1999 року, який він пізніше аналізує сам.

Отже, якщо схематично подивитися на Хасав'юртські угоди та їх наслідки, то можна побачити багато спільного з нинішніми Мінськими угодами Порошенка.

1. Мінські угоди укладені Україною та Росією на фоні успіху так званих ополченців зі Сходу України, а насправді за явної потужної участі регулярних військових сил Росії, які відновили контроль за частиною Сходу України.

2. Мінські угоди стали результатом тиску на Президента України міжнародної спільноти та Росії при ігноруванні ним народної волі в явний та неявний спосіб. Президент України не порадився з українським народом про такий крок і лише довів до народу своє рішення, яке досі не має вирішальної підтримки більшості.

На відміну від Президента РФ Єльцина, який послав укладати Хасав'юрські угоди секретаря Ради Безпеки РФ, Президент України зробив це особисто у непублічний спосіб, і навіть зараз ми не знаємо всіх обставин цих угод. Президент України, ідучи на переговори не мав стратегічних оцінок критичних умов угод, які обов'язково мали бути враховані. Відтак Мінські угоди були укладені без довготривалих переговорів, а відтак головні моменти Україною були програні. Перший момент – Україна за наслідками Мінських угод не контролює кордон між Росією та Україною в частині своєї території. Другий момент – Україна не наполягла на контролі інформаційного простору на цій території. Третій момент – Україна більше не має силового контролю відчуженої фактично частини своєї території.

3. Можна прогнозувати, що Мінські угоди не призведуть до припинення вогню на території Сходу України. Більше того, вони призведуть до ескалації конфлікту, оскільки цілі, які має Росія у цій війні, поки що не досягнуто. І бар'єр досягнення цих цілей Україна не продемонструвала Росії. Контраргументи про кращу підготовку України в ситуації миру взагалі не варто розглядати, тому що на відміну від Росії, яка мобілізована державою на війну і поки що підтримує Путіна і російську владу в цілому, Україна не мобілізована державою на війну і воює фактично самостійно, долаючи спротив нелюстрованої поки що влади.

4. Мінські угоди сприйняті Росією як слабкість України, як ситуація, що на Україну можна тиснути і вона піддається тиску. Це обов'язково призведе до посилення повномасштабного поширення конфлікту за межі частини території Донбасу.

5. Мінські угоди призведуть до нової війни в набагато гіршій ситуації, ніж та, що є зараз.

6. Всі підписанти Мінських угод скоріш за все будуть особисто і дуже радикально відповідати за цю дію.

Розкол у владі на "голубів" та "яструбів"

Україна зробила вибір – мир і вибори.

В цьому сенсі у нас відбувся розкол у владі – на партію миру ("Блок Петра Порошенка") та партію війни ("Народний Фронт" Яценюка-Турчинова). Це розкол стратегічного рівня.

Партія миру має зосередитися на мирних ініціативах Петра Порошенка, в орієнтації на компроміси з олігархами в процесі реформ, в орієнтації на нормалізацію стосунків з Росією навіть за умов окупації нею Криму та Донбасу. Ця партія змушена бути йти на компроміс з іншими неілюстрованими політиками старого зразку. Ця партія змушена буде говорити про реформи, які зберігають мир, хоча настрої українців повсякчас призводитимуть до радикалізації реформ і до тиску на цю партію. Революцію в Україні не закінчено і проводити революцію в ситуації громадянського миру – це ілюзія.

Партія війни має поставити питання про завершення початої на Майдані революції гідності, має обстоювати продовження війни з Росією до повної перемоги України, має бути орієнтована на жорстке переслідування інтересів України аж до розриву економічних та політичних стосунків з Росією, має виступати за повну мобілізацію в країні та за ведення символічної-інформаційної-консциєнтальної-економічної війни з Росією, вона має привести у політику комбатів нових військових підрозділів та зосередитися на військових ініціативах нових польових командирів у великій політиці, вона має виступати за ВПК як основу економічного розвитку країни на найближчі роки, має виступати за радикальне вирішення питання деолігархізації країни, повинна обстоювати радикальну люстрацію та законодавче оновлення політичної системи країни на підтримку конституційного процесу.

Це не якась інсайдерська інформація, це чисто об'єктивний аналіз заявлених позицій двох партій, якими вони логічно мають бути.

Дві партії влади – дві стратегії України – дві різні долі України – дві різні долі олігархів – дві різні долі українського народу.

Спроба цих партій домовитися і піти на вибори разом не була успішною. Вона і не могла бути успішною. Бо це дуже різні позиції.

Кажу прямо і відкрито – моя позиція була, є і буде яструбиною. Я не визнаю голубиних підходів і не приймаю їх ні раціонально, ні емоційно, ні духовно.

Сьогодні Україні потрібні яструби, а не голуби. Голуби виглядають гарно в парках мирних міст. Коли йде війна, потрібні яструби, хоч вони і не виглядають так імпозантно, як голуби.

Тим хто, не дослухається до раціональних аргументів, можна нагадати дві обставини метафоричного символізму прикмет.

Перша обставина – 26 січня 2014 року, коли Папа Римський після заклику молитися за Україну разом з дітьми випустив двох голубів, на них напали крук (сухопутний птах) та чайка (морський птах). Один з голубів втратив декілька пір'їн.

Друга обставина – існувало безліч очевидних прикмет, які вказували на проблемність правління четвертого Президента України, він не вважав за потрібне звертати увагу на якісь там прикмети.

Люди з раціональним мисленням мають почути раціональні аргументи. Люди з ірраціональним мисленням мають дослухатись до прикмет. Але ми маємо той випадок, коли раціональні аргументи і ірраціональні прикмети говорять про одне і те ж.

Миру не буде. Готуймося до війни. Відбитися треба так, щоб не втрачати пір'я.