Не можу не прокоментувати повернення Ф.Дзержинського на Луб'янку. Напевно, тому, що був присутній при його знесенні теплого серпневого вечора 1991 року. Тоді з колегами і тисячами москвичів ми зустріли овацією відірваного від постаменту ідола червоного терору, який повис на стропах крана, ніби на ешафоті. Напевно, ті москвичі давно померли, раз залізний Фелікс знову на своєму місці.

Він не був садистом, музикував і писав посередні вірші. Правда, стратами не гребував і завів в ЧК практику допитів з пристрастю. Він придумав багато оригінальних катувань: прив'язування кліток з голодними щурами до спин арештантів, «білі рукавички» для білої кістки, це коли руки обливають окропом. Але більше він відомий створенням концентраційних таборів - перший з'явився в 1918 році.

Одного разу вони сиділи з Леніним у президії зборів і вождь передав Феліксу записку. У ній питав, скільки заарештовано контрреволюціонерів. На тому ж папірці Дзержинський написав - 1500. Ленін подивився, і поставив галочку навпроти цифри, мовляв, ознайомився. А Дзержинський не зрозумів помітку - і всіх розстріляв. Потім вони з реготом згадували той курйоз непорозуміння. Я говорю не про байки, а матеріали книг Ф.Орландо, Р. Пайпса, Л. Млечина та інших дослідників творчості державного терориста № 1.

Його любили в радянському КДБ, правда, невідомо за що. Тисячі бюстів і портретів прикрашали кабінети оперів, які доросли до кабінетів. Ті, що не доросли, милувалися ним у вестибюлях і фойє відповідних установ. В Україні теж немало шанувальників таланту видатного ката, особисто причетного до чверті мільйона смертей. Видно, і на ниві насильства кумирам підвладні серця.